субота, 24 березня 2018 р.

Оповідання Василя Сухомлинського Бо я – людина


Бо я – людина

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх - батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
- Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
- Дідусю, - запитав хлопчик, - ви не бачили тут каменя?
- Я прибрав його з дороги.
- Ви також спіткнулися й забили ногу?
- Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
- Чому ж ви прибрали камінь?
- Бо я - людина. Хлопчик зупинився у задумі.
- Тату, - запитав він, - а ви хіба не людина? 

Немає коментарів:

Дописати коментар