четвер, 6 листопада 2014 р.

Визначні події в історії 7 листопада

1891 – в США запатентовано застібку-блискавку (зіпер)
Важко уявити собі одяг без блискавки. Блискавка присутня всюди – на куртках, светрах, брюках, чоботах… Проте поширювалася ця застібка, без якої немислимий гардероб сучасної людини, аж ніяк не з блискавичною швидкістю. Першу блискавку винайшов мешканець Чикаго Віткомб Лео Джадсон. Його застібка призначалася лише для черевиків і була дуже незручною: ряд гачків з одного боку, і петель – з іншого, які зчіплялися за допомогою спеціального ключа. Аби розчепити їх, треба було повернути ключа в інший бік. Джадсон відкрив фірму з виробництва застібок, будучи впевненим, що люди одразу кинуться їх розкуповувати. Але люди подивилися на незрозумілу металеву зубату стрічку і лише плечима знизали. Застібки Джадсона були дуже ненадійними, часто губили зубці і петлі, і взагалі не були розраховані на тривале користування. Ними зацікавилася лише поштова служби, що придбала пару десятків застібок для сумок листонош. 1904 року Джадсон вдосконалив свій винахід, закріпивши гаки і петлі на тканевих стрічках. Однак покупці все одно мало цікавилися ними. Тоді Джадсон почав шукати технічного консультанта. Він помітив, що коло дочки менеджера фірми в’ється один молодик – інженер Гідеон Сундбек, і переманив його до своєї компанії. Гідеон одразу зацікавився застібкою і запропонував свій варіант, наближений до сучасного – матерчаті стрічки, що затискалися металевими зубцями. 1918 року нарешті зійшла зірка Джадсона – військовий флот закупив 24 тисячі його застібок для «грошових поясів», які носили моряки. Цивільні джентльмени, щоправда, поставилися до такої застібки з недовірою, однак вона все ширше прокладала собі дорогу в царстві моди. 1923 року в неї з’явилася назва – зіпер (від звуку «зіп», щось на кшталт нашого «вжик», який видавала застібка). Остаточно блискавка підкорила гардероби 1937 року – після того, як Британський аристократ герцог Віндзорський вдягнув штани із блискавкою – консерватори капітулювали.

1936 – народився Микола Вінграновський, видатний український поет
Микола Вінграновський стверджує, що змалечку пам’ятав лише степ: «Скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». Такими були спогади перших дитячих років від рідної поетової Миколаївщини. Буде ще у тих спогадах і війна, і повоєнні чорні дні… Буде ще навчання в кінематографічному інституті під патронатом самого Олександра Довженка, особи «номер один» в українському кіно… І перша роль – у Довженковому ж фільмі «Повість полум’яних літ»… Писати вірші поет почав ще на студентській лаві. Незвичайні то були вірші. Навіть перша збірка називалася грізно, з викликом – «Атомні прелюди». У своїх віршах поет показував, яким пластичним є слово, і що із нього може виліпити уява митця. «Іде кіт через лід чорно лапо на обід», «Почапали каченята та по чаполоті, каченята-чапенята: сухо нам у роті», «І хилитався човен до човниці», «Живу назад». Поета часто лаяли за ці вірші, що такі сміливі та незвичні, але читачі полюбили і вірші, і самого автора. Крім поезій, писав він ще й оповідання і повісті. В повісті «Первінка» розповідається про післявоєнне життя хлопчика Миколи, в якому неважко вгадати самого автора. Все життя поета було служінням народу словом. Про свій народ поет казав: «Я – гнівний меч його, що від Дніпра до звізд!».

7 листопада свої іменини святкують Валерій
Не забудьте привітати!

Немає коментарів:

Дописати коментар