пʼятниця, 17 жовтня 2014 р.

Визначні події в історії 20 жовтня

1911 – початок експедиції Руаля Амундсена на Південний полюс
Видатний полярний дослідник, «Наполеон арктичних країн», як його прозвали, норвежець Руаль Амундсен уславився в першу чергу відкриттям Південного полюсу. Власне, він мріяв спершу досягти Північного полюсу, але, поки споряджалася експедиція, виявилося, що Амундсен спізнився – Північний полюс був уже відкритий. «Ах так! –подумав невтомний мандрівник. – Тоді я відкрию Південний полюс!». І почалася підготовка нової експедиції. Мандрівка крижаною пустелею була страшенно ризикованою справою – все необхідне (продукти, ліки і т.д.) треба було брати з собою, в разі небезпеки допомоги було чекати нізвідки – навколо простягалася засніжена рівнина, де не ступала людська нога. Розраховувати можна було лише на власні зусилля. В жовтні 1911 року команда з п’яти чоловік на чотирьох санях, запряжених собаками, рушила в дорогу. Треба було поспішати – Амундсена повідомили, що в цей час розпочалася експедиція англійця Роберта Скотта, який також прагнув підкорити Південний полюс. Спершу шлях експедиції пролягав рівниною, згодом почалися круті засніжені схили. На цих схилах мандрівники влаштували склад провіанту для зворотного шляху. 7 грудня 1911 року експедиція Амундсена вийшла на рубіж, якого досягли її попередники – трьома роками раніше тут побувала експедиція англійця Шелктона, яка через нестачу продуктів повернула назад, не дійшовши 180 км до Південного полюса. 14 грудня, випередивши експедицію свого конкурента Скотта, команда Амундсена досягла Південного полюса. Мандрівники не стали тут довго затримуватись – встановили на полюсі намет під норвезьким прапором, у якому залишили листа норвезькому королю зі звітом про експедицію, а також послання Роберту Скотту. 7 березня 1912 року експедиція вдало повернулася на батьківщину, де Амундсен сповістив усіх про своє відкриття. Його супернику Роберту Скотту поталанило значно менше – на жаль, його експедиція загинула на зворотному шляху від голоду і виснаження…

1924 – в ефірі пролунала перша в Україні радіопередача
«Говорить Київ. За київським часом – 12-а година 20 хвилин». Ці звичні
слова ми не раз чули з радіоточки, яку зазвичай встановлюють на кухнях. Із винайденням радіо у світі почалася інформаційна епоха. Радіо, а згодом і телебачення сполучили всю планету, люди в різних куточках землі отримали можливість дізнаватися про все, що діється у світі. Днем народження українського радіо вважається 20 жовтня 1924 року. Цього дня в ефірі пролунала перша українська передача – трансляція радіоконцерту з Харкова. Перші слова українського радіо почули 70 радіолюбителів. Дикторів на радіо тоді ще не було, тож передачу відкрив технік, який за звичкою зв’язківця на початку тричі промовив у мікрофон «Алло», а потім ще тричі: «Говорить Харків». Саме з цих слів і почалася історія радіомовлення в Україні.

1944 – відбувся перший бойовий виліт японських пілотів-камікадзе
У ХІІІ столітті в Китаї правила монгольська династія. Проте монголи не вдовольнилися підкоренням Китаю і з жадібністю поглядали у бік японських островів. Вони примусили китайців спорудити величезний військовий флот для вторгнення в Японію. Але не судилося збутися мріям монгольських загарбників – двічі їхній флот підходив до Японії, і двічі у відкритому морі на нього налітав ураган, який перевертав судна і топив їх. Цей ураган, що врятував їхню країну від навали, японці прозвали «камі кодзьо» – «божественний вітер». Минуло багато років, і Японія знову відчула подув «божественного вітру»… ХХ століття. Тривала Друга світова війна. Японія воювала із США на Тихому океані. 1944 року у війні вже відбувся перелом на користь супротивників Японії. Тоді військове командування звернулося до солдатів із закликом згадати самурайський кодекс «Бусідо», в якому було сказано: «Військовий обов’язок – все, смерть – ніщо». Почали формуватися загони пілотів-смертників, що мали топити американські кораблі в океані. Ці відчайдушні юнаки злітали в небо, атакували ворога власним літаком – і гинули. Такою була сувора самурайська мораль – загинути, долаючи ворога. В пам’ять про «божественний ураган» пілотів-смертників прозвали «камікадзе». В бойові вильоти камікадзе проводжали як героїв. Льотчик пов’язував голову білою стрічкою і червоним кружечком – «вранішнім сонцем», символом Японії, випивав чарку саке і передавав родичам скриньку з прядкою волосся та прощальним листом.
Героїв проводжали у політ співами їхні дружини, наречені, сестри – вони плакали з туги, але пишалися хлопцями, які жертвують життям заради батьківщини. В настановах камікадзе мовилося: «Коли ціль буде в межах видимості – наведіть приціл на середину корабля. Увійшовши в піке, щосили вигукніть: «Хісатс!» («Бий без промаху!»). Перед зіткненням принципово важливо не заплющувати очі. Раптово ви відчуєте, що плинете в повітрі. Цієї миті ви побачите обличчя матері. Усі квіти сакури зі святилища Ясукуні в Токіо радісно всміхнуться вам…». Сотні пілотів загинули героїчною смертю, але навіть їхня самопожертва нічого не змінила – війна була програна, Японія лежала в руїнах. Цей моторошний героїзм японських вояків навряд чи можна збагнути європейським розумом. Він – породження тієї загадкової душі Японії, що, за висловом самих японців, подібна до цвіту сакури.

 20 жовтня свої іменини святкують Аліна, Марк та Сергій
Не забудьте привітати!

Немає коментарів:

Дописати коментар