четвер, 31 січня 2013 р.

Урок 117 Тема. Вправи на знаходження пропущених чисел. Складання та розв’язання задач на знаходження остачі


Урок 117
Тема. Вправи на знаходження пропущених чисел. Складання та розв’язання задач на знаходження остачі
Мета:  закріплювати знання письмової та усної нумерації чисел 1–20; формувати обчислювальні навички; вправляти учнів у розв’язанні прикладів на додавання та віднімання; розвивати логічне мислення.
Обладнання:  предметні малюнки, таблички для усної лічби.
Хід уроку
I. Актуалізація знань учнів
1. Вправа на розвиток уваги
Учитель показує дітям таблицю з фігурами. Діти протягом 1 секунди розглядають її. Потім вчитель ховає табличку, а діти повинні назвати, які фігури вони запам’ятали.
2. Гра «Завантаж машини»
Розкласти кубики по машинах з відповідними числами.
3. Усна лічба за картками
Учитель показує картку з прикладом, а учні показують відповідь карткою з числом.
3 + 7
9 – 3
5 + 4
8 – 5
9 + 1
7 – 4
6 + 3
9 – 6
8 + 2
8 – 6
7 + 2
4 – 3
4. Робота з рядом чисел 10–20
• Розставити числа за порядком: 19 17 12 20 16 11 10 18 13 15 14.
• Назвати попереднє число для 13, 17; наступне число для 14, 17. Назвати «сусідів» чисел 16, 19, 11. Назвати число, що на 1 більше 12, на 1 менше 19.
• Яке число стоїть за числом 15? Яке число стоїть перед числом 13?
5. Повторення про склад двоцифрових чисел
— Назвіть число, що складається з 1 десятка й 8 одиниць, з 1 десятка й 5 одиниць.
— Скільки десятків й одиниць у числі 14? 17?
— Як утворити число 18 від числа 17? Яке число більше: 18 чи 15?  Полічить від 18 до 10.
6. Фізкультхвилинка
II. Закріплення вивченого матеріалу
1. Робота над задачами
Скласти задачу за малюнком.
2. Робота за підручником. Розв’язання задачі № 6
3. Вправа на розвиток уваги
Подивитись на малюнок, потім на другому малюнку відшукати відмінності порівняно з першим.
III. Підсумки уроку



презентація до уроку 117 by aleksandrovka1986

Урок 116 Тема. Таблиця віднімання числа 5. Задача на знаходження невідомого зменшуваного. Підготовча робота до розв’язання задач на 2 дії


Урок 116
Тема. Таблиця віднімання числа 5. Задача на знаходження невідомого зменшуваного. Підготовча робота до розв’язання задач на 2 дії
Мета:  на основі знань складу числа 5 скласти таблицю віднімання числа 5; вдосконалювати обчислювальні навички; закріплювати знання письмової нумерації чисел 11–20; продовжити роботу над формуванням вміння розв’язувати задачі на знаходження невідомого зменшуваного; розвивати логічне мислення.
Обладнання:  предметні малюнки, таблиці «Додати 5», «Відняти 5», схеми задач.
Хід уроку
I. Актуалізація знань учнів
1. Повторення
Усна лічба. Розв’язання прикладів за картками.
9 – 4
8 – 2
11 – 3
12 – 3
12 – 4
13 – 4
9 + 3
9 – 3
8 + 4
7 + 4
9 + 5
7 + 5
2. Гра «Розпізнай, де чий приклад»
3. Повторення складу числа 5
Заповнити будиночки.
4. Знаходження другого доданка
Кожне з чисел 5, 6, 8 розкласти на два доданки.
5 = 1 + …      6 = 5 + …       8 = 3 + …
II. Вивчення нового матеріалу
1. Складання таблиці віднімання числа 5. Читання й записування таблиці
2. Робота з підручником (С. 114, № 3)
3. Фізкультхвилинка
III. Закріплення вивченого матеріала
1. Розв’язання прикладів (колективне)
14 – 5 + 3
10 + 3 – 5
6 + 6 – 5
8 + 3 – 10
11 – 5 – 6
10 – 6 – 1
2. Самостійна робота
12 – 5 – 3
11 – 4 – 5
13 – 5 – 3
14 – 5 – 4
12 – 5 – 3
13 – 4 – 5
3. Задача на знаходження невідомого зменшуваного. Робота за таблицею
4. Робота над задачею, що розв’язується двома діями (підручник, № 5)
— Про яких пташок йдеться в задачі? Що говориться про качку? Що означає число 2? Яке перше питання задачі? Прочитайте останнє питання задачі. Чи можемо ми одразу сказати, скільки кілограмів зерна потрібно качці і курці разом? Що для цього ми повинні знати? Яких
даних у нас не вистачає? Що потрібно дізнатись спочатку? Як знайти зерно, що потрібно курці? Чому ви обрали дію віднімання? Як відповісти на останнє питання задачі? Складіть приклад.
Розв’язання задачі:
5 – 2 = 3 (кг)
5 + 3 = 8 (кг)
— Що означає запис 3 кг? Що означає запис 8 кг?
5. Завдання з логічним навантаженням
— Скільки кульок залишилось у Тетянки? (№ 6)
IV. Підсумки уроку



презентація до уроку 116 by aleksandrovka1986

Урок 115 Тема. Таблиця додавання числа 5. Складання прикладів за числовою шкалою. Підготовча робота до розв’язання задач на 2 дії


Урок 115
Тема. Таблиця додавання числа 5. Складання прикладів за числовою шкалою. Підготовча робота до розв’язання задач на 2 дії
Мета:  розкрити принцип укладання таблиці додавання числа 5; засвоїти з учнями таблицю додавання числа 4; вчити, користуючись нею, розв’язувати приклади; продовжити роботу над формуванням вміння розв’язувати прості задачі; розвивати логічне мислення, увагу.
Обладнання:  картки з цифрами, предметні малюнки, таблиці додавання й віднімання чисел 1–3, 4.
Хід уроку
I. Актуалізація знань учнів
1. Усна лічба
4 +         = 10
        + 5 = 15
16 –       = 6
        + 2 = 12
10 +       = 20
2. Математичний диктант
• Порахувати від 10 до 20 у прямому порядку.
• Порахувати від 20 до 10 у зворотному порядку.
• Яке число наступне для числа 12, 16?
• Яке число є попереднім для числа 17, 14?
• Назвіть «сусідів» числа 15, 18.
• Яке число більше 17 на 1?
• Яке число менше 11 на 1?
• Як утворити 16 із числа 14?
• Яке число більше: 14 чи 18?
• Перший доданок 10, другий доданок — 9. Назвіть суму.
• Зменшуване 18, від’ємник — -8. Назвіть різницю цих чисел.
• Назвіть число, в якому 1 десяток і 3 одиниці.
• Наталці 4 роки. Галя старша від неї на 1 рік. Скільки років Галинці?
3. Гра «Годинник»
На дошці — макет годинника. Вчитель пересуває стрілки годинника, учні додають ті два числа, на які вказують стрілки, називають відповідь.
4. Розв’язання прикладів (робота на картках)
14– 4 – 4
10 – 4 – 5
5 + 4 + 2
6 + 4 + 3
7 – 4 – 2
15 – 1 – 4
5. Фізкультхвилинка
II. Вивчення нового матеріалу
1. За поданими записами знайти суми.
7 + 5 =           9 + 5 =
2. Складання таблиці додавання числа 5
3. Складання прикладів за числовою прямою
4. Робота за підручником
Прочитати таблицю. Розв’язати приклади (№ 3).
5. Коментоване розв’язання прикладів (перший стовпчик — колективно, другий і третій — самостійно)
6. Робота над задачами
6. Весела задача
Іде маленька Валя, веде її Наталя.
Зустріли 5 хлоп’ят. То скільки всіх малят?
III. Підсумки уроку



презентація до уроку 115 by aleksandrovka1986

середа, 30 січня 2013 р.

Перший збирач дум М. Цертелєв


Перший збирач дум М. Цертелєв

Земле рідна моя, краю зоряний,
Твої щедрі поля серцем зорані.

До російського кордону під’їжджала карета, запряжена четвіркою гнідих коней. Князь Давид попросив їздового зупинитися. Повагом вийшов разом із братом Автанділом. Поглянув востаннє на грузинські землі, які змушений був покинути, не знаючи, чи вдасться ще колись повернутися, змахнув з очей невидиму сльозу, глибоко вдихнув повітря, щоб ніколи не забути його свіжості. Потім різко обернувся, сів до карети, покликав брата, який ще стояв у задумі і, здавалося, передумав їхати. Карета перетнула кордон, а брати перетнули нову лінію життя. Указом імператриці Анни Іоанівни у березні 1738 року розпочалося формування грузинської гусарської роти. Налічувалося 87 осіб. Сюди ж потрапив і Давид Церетелі «... и пожалованы ему деревни на Украине, где жительство иметь будет». Із часом рота переростає в полк, і брати зустрічаються. Воювали самовіддано, не жаліючи власного життя. У рапорті фельдмаршала Мініхіна Сенату читаємо: «Оные грузинские князья и дворяне, обретающиеся в армии, службу свою весьма храбро оказывают, так что более требовать невозможно, и дабы более таких людей было весьма желательно». Особливо брати відзначилися при штурмі фортеці Хотин 1739 року. За віддану службу російський уряд у знак нагороди дає Автанділу разом із братом по 30 дворів у Хоролі.  Пройшли роки. Виросли діти. Син Андрій разом із дружиною княгинею Іриною Яковлєвою порадували Автанділа, подарувавши йому онука Миколу. Свіже повітря, цілюща хорольська вода, любов і опіка рідних – усе це сприяло здоровому розвитку дитини. Хлопчика виховують у любові не тільки до далекої для нього Грузії, а й до України, яка стала йому другою Батьківщиною. Микола рано став дорослішати. Здобув освіту у домі батьків, на службу вступив, маючи 10 років від народження. Навчався у Харківському університеті. Згодом переходить навчатися до Московського університету, де закінчує курс на етико-філологічному факультеті. 20 жовтня 1814 року призначений у канцелярію Міністерства фінансів. Але чиновницька служба не до вподоби хлопцю. Захоплюється вивченням літератури, мови, сам пробує писати. Скоро до Миколи приходить визнання. 1820 року його нагороджують срібною медаллю від Академії наук. Того ж року він був обраний дійсним членом Санкт-Петербурзького товариства російської словесності. За подаровану імператриці Єлизаветі Олексіївні книгу «Опыт общих правил стихотворства» отримав діамантовий перстень і став почесним членом Імператорського Московського товариства випробувачів природи. Із 1820 до 1823 року був членом декабристського Вільного товариства аматорів російської словесності. 1823 року М.А. Цертелєва призначено директором училищ Тамбовської губернії. 1824 року його обрано дійсним членом заснованого при Харківському університеті Товариства наук. 1826 року за складений власноруч проект реформування повітових училищ і гімназій Цертелєву було оголошено подяку. 1827 року – обирають дійсним членом Товариства історії та старожитностей, заснованого при Московському університеті. 1831 року князь стає директором училищ рідної Полтавщини, а 1832 року його затверджують інспектором класів Полтавського інституту благородних дівиць. Микола Андрійович склав «інструкцію для гімназичних канцелярій та вчителів, котрі бажають мати у себе пансіонерів» (від «пансіон). Його обирають членом Комітету статистики при Міністерстві внутрішніх справ. Із 1835 року Цертелєв виконував покладені на нього обов’язки по догляду за закладами Полтавського приказу «за воспитанием бедных дворян». У 1839 році стає помічником опікуна Харківського навчального округу, його обирають членом Копенгагенського Товариства старожитностей. Одна випадкова зустріч стала поштовхом для нових літературних відкриттів. Вийшовши із душного робочого кабінету Микола Андрійович вирішив прогулятися тихою алеєю, що вела до родинного гнізда. Тихо нав круги, людей ні душі. Легкий подих вітерця дме в обличчя, шелестить березове листя і раптом:
«Ой у святую неділеньку рано-пораненьку
Не синії тумани уставали,
Не буйнії вітри повівали,
Не чорнії хмари наступали,
Когда три брати із города Азова,
З турецької-бусурманської
Великої неволі утікали...».
Зупинився, прислухався, оглянувся навкруги, і погляд зупинився на чоловікові в козацькому вбранні. Руки швидко і вміло перебирали струни бандури. Присів біля нього. Думав, що на кілька хвилин, а засидівся надовго. Музика лилася, наче журлива річка, змінюючи акорд за акордом. Голос то стихав, то напружувався, рвучко вириваючись із грудей, і високо летів у небо. Здається, що сам Господь радий спуститися послухати його. Пізніше Микола Андрійович так напише про цей випадок у своїй книзі: «Нечаянно мне попался слепой шестидесяти лет бандурист, который подобно древним господам, переходя из одного места в другое, воспевает подвиги отечественных героев. Я записал всё, что он знал, и с удовольствием увидел шесть старинных песен, к которым, впоследствии присоединив и ещё четыре таковых же, принял намерение издать их «оные». В опублікованому збірнику з’явилося 10 епічних творів:
1. «Про втечу трьох братів із міста Азова»;
2. «Про Олексія Поповича, або Про бурю, яку перетерпіли козаки на Чорному морі»;
3. «Про смерть Івана Коновченка, або Про похід козаків проти татар»;
4. «Про хитрість Богдана Хмельницького у відкритті відносин Барабаша з поляками»;
5. «Про похід гетьмана Богдана Хмельницького в Молдовію»;
6. «Про смерть гетьмана Богдана Хмельницького і обрання гетьманом сина його Юрія»;
7. «Про козака Федора Безрідного»;
8. «Про зраду гетьмана Мазепи»;
9. «Сум сестри в розлуці з братом»;
10. «Від’їзд козака від родини».
Свою збірку він відкрив вступною статтею, де подав мовні зауваження для читачів, які не знають української мови. І завершив книгу невеликим українсько-російським мовним словником. Фольклорист дуже любив українську мову і хотів донести її красу до російського читача. Дуже добре знав історію українського народу. Саме вона давала матеріал для його збірки. І хоч «стихотворения сии, – справедливо пише автор, – не могут служить объяснением малороссийской истории, по крайней мере в них виден поэтический гений народа, дух его, обычаи описываемого времени...». Цертелєв захоплюється сюжетом дум, їх поетикою, образами. У передмові він пише: «Вот картина, достойная искусной кисти, прекрасное изображение героических, того времени, обычаев». Він також уперше сказав, що в думах відображається вірність звичаїв і характеру народу. Микола Андрійович із Д. Трощинським здавна були добрими друзями. Неодноразово гостював у його маєтку у селі Кибенцях Полтавської губернії. Слухав там кобзарів, зустрічався із Василем Гоголем та В. Капністом. Тому й присвятив свою нову збірку дум під назвою «Опыт собрания малороссийских песен» Трощинському, написавши, «С глубочайшим почтением его превосходительству Дмитрию Прокофиевичу Трощинскому». Микола Андрійович не раз чув про багатогранний талант та нещасливу кріпацьку долю Т.Г. Шевченка. Та й «Кобзаря» читав не раз. Друзі неодноразово декламували вірші самобутнього поета напам’ять. А картини! Побачивши хоча б один раз, запам’ятовував надовго. І от стукіт у двері. На порозі листоноша. Як завжди повні руки кореспонденції. Забрав. Подякував. Почав переглядати. Натрапив на лист від Тараса Григоровича. (У цей час Шевченко займався створенням «Живописной Украины»). У листі прочитав: «Якби мені Бог допоміг докінчить те, що я тепер зачав, то тоді склав би руки та й у домовину. Було б мене: не забула б Україна, мізерного». Просить також посприяти поширенню «Живописной Украины» на Харківщині, і по можливості, набрати «субскрибентів у Харкові» і слати ці замовлення «в С.-Петербург в Академію художеств на ім’я Т.Г. Шевченка». Хіба можна не допомогти у такій потрібній і благородній справі. Та й був тоді опікуном Харківського учбового округу. Від університету надійшли замовлення «приобрести для Университета издаваемую вами в картинах «Живописную Украину», покорнейше просит Ваше Высокоблагородие, по выходе в свет сказанных картин (мається на увазі «Живописная Украина») доставить таковые в правление Университета в двух экземплярах». Пообіцяли також заплатити гроші. От і все. Допоміг. Дай, Боже, тобі, Тарасе, довести до кінця задуману справу. Знайомий був із поетом-романтиком Левком Боровиковським із Мелюшок Хорольського повіту. Невпинно летять роки. Не встигнеш оглянутися – життя пройшло. А так хочеться залишити по собі якомога більше добрих справ. Вийшовши на пенсію у 1859 році, М. Цертелєв перебрався до Москви, де в останні роки життя згадав ранні свої літературно-фольклористичні зацікавлення, зайнявся давніми власними рукописами та передав їх Московському товариству словесності. 1859 року його призначають членом головного управління училищ і невдовзі відправляють у відставку з нагородженням титулом таємного радника. 8 (20) вересня 1869 року М. Цертелєв помер у м. Моршанську дорогою у Москву. У спадок нам залишилася його творчість. Він був одним із перших, хто заявив на весь голос, що Україна – самобутня держава зі своєю славною історією, багатими традиціями. Дякуючи йому про Хорол знають у всій Україні і за її межами. Моя Хорольщина – рай чарівної краси, славної історії. Найцінніший скарб – люди. Саме на цій землі виросли люди, які згодом прославилися на весь світ.

«Найдитячіший» письменник – Борис Комар


«Найдитячіший» письменник – Борис Комар

Озера, гори, ліси, поля –
Усе це ти – Хорольщина люба моя.
Шелест дощу і шепіт трави,
Хорольщина люба – це ти.
Ліси шумлять, річка біжить,
Хорольщина моя гомонить.
Білесенька хмаринка по небу пливе,
У кожній частинці письменник живе.
Калина цвіте, соловейко співає,
 Борис Комар твори складає.
 У кожній родині, у кожнім краю
Знають і люблять книгу його. Хорольщина.
Чи є десь на землі такий чарівний край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття. Із весни до пізньої осені – в буянні квітів і трав розлогі луки та поля. Вклоняється матері землі стиглий колос на полях, медово пахнуть плоди у садах, ніжно шепочуть верби свою пісню. Серед цієї чудової природи у селі Хвощівка жита сім’я Комарів. Батько – Панас Сидорович – ветфельдшер, великий знавець лікувального зілля, зажив собі на старість доброї слави від людей як травник. Мати – Євдокія Платонівна, – колгоспниця, знала безліч пісень, які охоче наспівувала, пораючись у хаті. Саме завдяки таким матерям, як Євдокія Платонівна, і переходить із роду в рід наша пісня – голос чистої душі й народу. Саме в цій дружній сім’ї 5 червня 1928 року народився Борис Панасович Комар. Батьки не могли і думати, що через роки їхній син належатиме до найпопулярніших дитячих прозаїків України. Тут, у Хвощівці, Борис пішов до семирічки. З малих літ він цікавився літературою. Збирав прислів’я, приказки, записував різні історії, казки, анекдоти, що їх можна було почути від сільських оповідачів-дотепників. Був уже великий зшиток, поки не прийшов дядько до батька і не взяв той зшиток на куриво. Хоч як не було гірко Борисові, але наступного дня він знову взявся за ручку. Як було добре, коли Борис закінчив 6-й клас у 1941 році. Мріяв про веселі канікули. Та сталося інакше: почалася війна... І перші записи – саме про неї. Всю війну хлопець вів щоденник, ховаючи його в тайнику, і нині той грубий, уже пожовклий зшиток зберігається у письменника. Борис Панасович, працюючи над романом «Дубовий дім», описуючи боротьбу підпільників із фашистами, нерідко зазирав до нього і згадував, згадував...
...Ось у село вдерлися фашисти. Терор. Забирають м’ясо, хліб, одяг, убивають. Ось ведуть наших військовополонених – обдертих, геть виснажених і у кривавих ранах... І хоча колону пильно охороняють німці з вівчарками, хлопчакам на чолі з Борисом вдавалося вибігти на вулицю, подати полоненим хліб, пляшки з водою... Чимало з побаченого тоді чотирнадцятилітнім хлопцем через багато років оживе в повісті «Поворотний круг» та інших творах. Образи юних героїв – Анатолія Буценка, Бориса Гайдая та Івана Сацького по-справжньому яскраві, правдиві, бо багато з того, що писано в повісті, пережито самим автором. Разом із хлопцями Борис Комар урятував майже всю шкільну бібліотеку. А було це так, згадує письменник: «Прибіг мій товариш Грицько Ведмеденко і гукає з порога: «Борисе, поліцаї наші книжки зі школи вантажать на підводи! Я спитав поліцая, куди, а він: «Вивеземо у район і спалимо». Гайда до школи!». Побігли ми туди, а книжки вже горою лежать на возі. Ми до поліцая, який вмощується на полудрабку: «Віддайтенам хоч трохи!». Еге, і слухати не хоче, блимає лихим оком: «Що, більшовицької зарази закортіло? Ось я вам дам книжок!». І піднімає гвинтівку... Ми одскочили. Та коли підвода рушила, городами подалися слідом. Думалося, тихенько підкрадемося та й поцупимо хоч щось... Де там! Поліцай крутить головою, мов опудало на вітрі... Та ось підвода зупинилася біля поліцейського двору. Він пішов до хати, лишивши дядька-водія з книжками. А тоді ми, мов горобці, пурхнули... За кілька хвилин добре підводу очистили... Книжки в час окупації мандрували селом із хати до хати. І жодна людина не виказала поліції... А як прийшли наші, ми ті, вже зачитані, ледь живі, книжки здали до шкільної бібліотеки...!». Війна – це горе. Борису Панасовичу прийшлося «скуштувати» чи не найважче горе у своєму житті – смерть мами, яку у травні 1943 року вбила блискавка. Панас Сидорович після смерті жінки так і не зміг покохати іншу і присвятив своє життя дітям і допомозі людям. Визволення прийшло восени 1943 року. І Борис Комар знову сів за шкільну парту. Закінчивши семирічку, здав документи до Кременчуцького залізничного технікуму, але невдовзі трапилося неминуче лихо – мінованою німецькою запальничкою (такі «подарунки» фашисти розкидали з літаків) хлопцю відірвало три пальці лівої руки. Після лікарні довелося продовжувати навчання в Хорольській десятирічці. Потім Борис Комар, за бажанням батька, вступив на підготовчі курси Харківського ветеринарного інституту. Та, блукаючи містом, випадково надибав на дошку оголошень при університеті, де вичитав таке: «філологічний факультет, українське відділення». Було в тих словах щось небуденне, чарівне і високе – мовби знак пісні чи казки або спогад, що манив, кликав до себе. І юнак став філологом. 1947 року Борис Комар перейшов до Київського університету. Вже на п’ятому курсі, у 1950 році він почав працювати редактором відділу дитячої літератури видавництва «Молодь». Борис Панасович тривалий час працював у редакціях журналів «Зміна», «Дніпро» та у видавництвах «Молодь», «Дніпро», «Радянський письменник». Був відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України по роботі з молодими авторами. Перше оповідання Бориса Комара «Найкращий подарунок» надруковане в альманасі для дітей «Ранок» у 1951 році. Доопрацьоване письменником, – а він полюбляв доробляти, вдосконалювати свої твори, – нині має назву «Міст». Через п’ять років побачила світ перша книжка молодого письменника під назвою «Незвичайне полювання». Відтоді він не полишає праці на ниві дитячої літератури.
Цінність і привабливість книжок Бориса Комара саме в тому, що до кінця переймаючись відчуттям своїх юних героїв, він ставиться до них без поблажливості, а з усією повагою і серйозністю, з великою вірою у те, що в найтяжчих життєвих випробуваннях ці маленькі громадяни виявляють взірці героїзму, твердості й незалежності. Письменника приваблюють сильні, духовно багаті натури. У 1980 році виходить у світ повість Бориса Комара «Мандрівний вулкан», а в 1981 році збірка оповідань «Бджолиний мед». За ці твори письменник удостоєний премії ім. Лесі Українки (1984). Його творчість оцінено. Борис Комар виступив у новому для себе жанрі – жанрі фантастики. Письменник зі своїм стилем, багатою лексикою, уміє створити реалістичні, впевнені образи. Борис Комар розкрив болючу тему сучасності – тему боротьби за мир, боротьбу з підступними антилюдськими задумами злочинців, які мріють про світове панування. До шестидесятиріччя письменника видавництво «Веселка» видало у 1988 році двотомник Бориса Комара. А 21 жовтня 1988 року він приїжджав до нас у Хорол із Віктором Кавою та Анатолієм Костецьким. Минають роки, Борис Панасович у постійному творчому пошукові. На численні прохання земляків він приїжджав разом із родиною у Хорол. Зустріч відбулася у районній бібліотеці. Зал був заповнений шанувальниками письменницького слова. Прийшли не тільки дорослі, а й діти. Швидко промайнув час. Багато було сказано теплих слів: «Борис Комар свою творчість присвятив дітям. Про його книги можна говорити і говорити... адже це і народна казка, і легенда, це і захоплюючий світ народного жанру, фантазії і, насамперед, глибина мудрості, доброти. Мова його творів гарна, дохідлива і соковита. Перед нами постає письменник-учитель і письменник-дослідник. Глибина прози Бориса Комара відтворює складний дитячий світ у зав’язі, що вічно дивиться у майбутнє. Книжки, а також їхній автор, назавжди лишилися у щасливому й прекрасному краю, і край той зветься – дитинством».

Священна книга християн


Священна книга християн

Біблія, або Святе Письмо, чи Святі Книги – священна книга християнства, яка поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт – і складається з окремих книг, написаних різними авторами (після канону налічується їх 66). Для християн Біблія – це Боже Слово, яке, хоч і писалося людьми, вважається богонатхненним.

Склад та структура Біблії
Сама книга, яку називають «Біблія», складається із двох основних частин – це Старий Заповіт і Новий Заповіт. В основі назви «Заповіт» (від гебрейського «berit» – угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога із єврейським народом; у Новому Заповіті – про союз Бога з людством через Ісуса Христа. Для християн священними є обидві частини Біблії. Проте для євреїв, прихильників іудаїзму, – священною є лише перша частина і тому вони взагалі не користуються терміном «Старий Заповіт». Натомість виділяють три частини Святого Письма:
Тора – «Вчення», або «П’ятикнижжя Мойсеєве»;
Невіім – «Пророки»;
Кетувім – «Писання».
 Поєднання початкових літер цих назв творить акронім, який читається як «ТаНаХ». «ТаНаХ» – і є назвою єврейського (іудейського) Священного Тексту. Залежно від згрупування біблейських текстів, іудейська Біблія налічує у своєму складі 22, 24 або 27 книг.
Старий Заповіт
Старий Заповіт, або Старий Завіт – перша частина Біблії, що за обсягом складає близько трьох четвертих усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 46 книг, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництво Месії (Спасителя), зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту – договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень:
– «Я – Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене»;
– «Не споріднюйтесь із іншими (язичницькими) народами».
Структура Старого Завіту складається із чотирьох головних груп:
1. Доісторичні книги;
2. Історичні книги;
3. Навчальні (поетичні) книги;
4. Пророчі книги.
Новий Заповіт
Новий Заповіт – друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. У Новому Заповіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоби він помер за людей і таким чином відкупив їх від успадкованого ними (від першого чоловіка Адама та його дружини Єви) гріха (про що розповідається і Старому Заповіті). Будучи на землі, і проповідуючи про Небесне Царство Боже, Ісус (Месія) вибрав дванадцять апостолів (один з яких зрадив його) і доручив їм поширювати його вчення (знаним у той час) світом. Окрім самої Євангелії у Новому Заповіті, є й інші книги, де розповідається і стає відомо про виникнення та існування перших общин християнства. Апостоли у своїх посланнях (листах) до церков навчають тому, що саме необхідно для спасіння, а також надають поради для повсякденного життя.
Остання книга Нового Заповіту –
Об’явлення – символічною мовою розповідає про другий прихід Христа на землю в якості Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа і не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, правлячих над підданими на землі; про небесне місто збудоване Богом; про знищення роспустниці, названою «Вавилон Великий», символічним звіром; про війну Бога із земними царями – Армагеддон, спровоковану Божим ворогом – Дияволом.
Формування Біблійного канону
Процес виникнення канону був складним і тривалим. Його можна поділити на два основних етапи:
• формування канону Старого Заповіту;
• формування канону Нового Заповіту.
Старий Заповіт. Більшість учених вважає, що книги Старого Заповіту створювались або складались у період між ХІІ та ІІ століттями до н.е, тобто до народження Ісуса Христа. Канон Старого Заповіту має деякі відмінності у різних християнських конфесіях. Усі конфесії визнають єврейський канон, але деякі додають ще «другоканонічні» книги.
Новий Заповіт. Процес формування Новозавітного канону полягав у об’єднанні книг, які християни знайшли богонатхненними для поклоніння й повчання у тій історичній ситуації, у якій вони жили, а також такими, що не суперечать Старому Заповіту. Всупереч поширеній хибній думці, Новозавітний канон не був швидкоруч створений на великому бюрократичному Церковному соборі, а швидше утворився протягом кількох століть, хоча це не означає, що офіційні Собори і рішення узагалі не торкалися даного питання. У той же час думка про існування повного і чіткого Новозавітного канону із самого початку, тобто з часів апостолів, не має історичного підґрунтя. Канон Нового Заповіту, як і Старого, є результатом розвитку в процесі, що підсилювався полемікою зі скептиками, як усередині церкви, так і за її межами. У перші три століття християнської церкви, християни, схоже, не мали загальновизнаного Новозавітного канону. Новозавітний канон у сучасному вигляді вперше був викладений Афанасієм, єпископом Александрії, у 367 році в листі написаному церквам у Єгипті. До того часу канон став більш-менш сталим. Таким чином затвердження канону Вселенським Собором стало лише формальним його визнанням, а не створенням чи відбором книг, які можна було б до нього включити, бо сам Бог діяв через вірних йому людей, скеровуючи їх на всіх стадіях процесу з визначення священних книг, що в повній мірі викладають Його волю для людей.
Переклади Біблії та її поширення
Перші переклади. Книжки Старого Заповіту вперше були перекладені на грецьку мову за єгипетського Птоломея Філадельфа (283–247 до Р. Хр.) 72 єврейськими мудрецями, і тому цей переклад носить назву «Септуаґінти» – «Семидесятки» (переклад семидесяти). Новий Заповіт був написаний давньогрецькою мовою. У IV столітті все Писання було перекладено на латинську (382–405) святим Єронімом. Цей латинський переклад відомий під назвою «Вульґати» (першодрук – 1462 р. у Майнці). Сама назва «Біблія» означає з грецького – «книги» і почала прикладатися до Святого Писання тільки десь із кінця III – початку IV століть. Переклади Біблії українською мовою До України Святе Письмо прийшло у X столітті написане церковнослов’янською мовою, але то не була вся Біблія, а тільки Новий Заповіт та окремі твори Старого Заповіту (Псалтиря).
Першою друкованою книгою зі Святого Письма був «Апостол», виданий Іваном Федоровим(Львів, 1574 р.), а першим виданням усього Святого Письма була «Острозька Біблія» (1581 р.).У XVI ст. реформаційні впливи із Заходу підсилили в українському народі прагнення читати святе Письмо живою зрозумілою мовою. Тоді й з’явилися перші переклади Євангелії на живу народну мову. З того часу маємо три переклади святої Євангелії – ченця Григорія, архімандрита Пересопницького монастиря на Волині, Василя Тяпинського і Валентина Нагалевського. Найцінніша пам’ятка – «Пересопницьке Євангеліє» (1561 р.). Перекладач чернець Григорій так і зазначив, що переклад із болгарської мови на українську зроблено «для ліпшого вирозуміння люду християнського посполитого». У XVII ст. процес  ународнення текстів Святого Письма до деякої міри був загальмований унаслідок панування в тодішній школі латинської схоластики. Не зважаючи на це, в катехізисі митрополита Петра Могили тексти Св. Письма наводяться українською мовою. Становище погіршало наприкінці XVII ст., коли українська православна церква була підпорядкована Московській патріархії (1685 р.). Російський уряд почав убачати в ужитку української мови в церковних книгах вияв українського сепаратизму, і тому заборонив друк церковних книжок, що відрізнялися від московських. А в XVIII ст. за Катерини II запроваджено у школах і церквах України московську вимову церковнослов’янських текстів. В ХІХ ст. Григорій Квітка в Харкові, Маркіян Шашкевич на Галичині, майже одночасно, починають перекладати витяги зі Св. Письма Нового Заповіту на українську мову. «Псальми, переложені на малорускоє нарєчіє» перекладені професором Михайлом Максимовичем. Найвидатніша праця ХІХ ст. переклад Євангелії й Діянь Апостольських зроблена Пилипом Морачевським, інспектором ліцею на Чернігівщині. Морачевський переслав свій переклад Священному Синодові російської церкви і Російській академії наук. Академія наук прихильно поставилася до пропозиції дати цей переклад до друку для добра українського народу. Розглядали цей переклад і шеф канцелярії князь Долгоруков та київський генерал-губернатор Аннєнков. І перемогли політичні мотиви: Синод заборонив друкувати переклад Євангелії українською мовою. Тільки під тиском революційних подій 1905 року, тобто 45 років потому, переклад святої Євангелії Морачевського побачив світ у 1906 році. Текст перекладу зредагував єпископ Подільський Парфеній.