вівторок, 20 серпня 2013 р.

Я і Україна 1 клас Тема: Культура спілкування. Словник мовленнєвого етикету.

Я і Україна 1 клас

Тема: Культура спілкування. Словник мовленнєвого етикету.

Мета: розширювати уявлення про мовлення і культуру спілкування. Розвивати навички етичних норм поведінки під час спілкування, прищеплювати навички мовленнєвого етикету. Виховувати повагу до людей і самих себе.

Обладнання: малюнки, сигнальні картки.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів
1. Схилились голівки, до праці мерщій.
Ти всі перешкоди здолати зумій!
Працюй наполегливо, швидко, старанно,
Щоб жодна хвилинка не втратилась марно.
2. Повторення матеріалу попереднього уроку.
— Згадайте, що означає захищати словами, а не кулаками?
— Як потрібно звертатись до людей, щоб кожному було приємно з тобою розмовляти?
3. Проблемний вступ до уроку.
Сонце землю освітило,
Вже до ліжка мама йде.
— Добрий день, мамусю, мила!
— Про що говориться у вірші?
II. Формування нових знань, прийомів і засобів діяльності
1. Повідомлення теми і завдань уроку.
— На сьогоднішньому уроці ми продовжимо говорити про ввічливість, про культуру спілкування.
2. Гра «Хто більше скаже чарівних слів».
(Діти називають відомі слова ввічливості.)
3. Робота з підручником, с. 38.
(Діти розглядають малюнок і відповідають на питання ):
— Які слова забули сказати діти?
— Як повинна звернутися дівчинка до мами, щоб вона купила їй іграшку?
— Як повинен звернутись хлопчик до перехожого, щоб дізнатися, котра година?
4. Проблемна ситуація.
— Ти запізнюєшся на автобус. Ти поспішаєш. Назустріч дівчинка. Ти випадково її штовхнув. Вона падає і плаче. Як ти вчиниш?
а) Побіжиш далі, адже ти поспішаєш.
б) Скажеш «Вибач» і побіжиш далі.
в) Допоможеш дівчині встати, вибачишся.
5. Гра «Ти чи Ви» (Робота з сигнальними картками).
— З давніх часів на Україні було прийнято звертатись до батьків, старших за віком на «Ви».
• Як ти звертаєшся до батьків?
• Ровесників?
• Вчительки?
• Бабусі?
• Друга?
• Подруги?
Фізкультхвилинка
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, наче свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля —
Добрий день, Україно моя!
6. Робота з підручником, с. 39, 40.
Читання слів ввічливості та правил поведінки:
— Зустрів знайомих — привітайся.
— Коли вітаєшся, знімай головний убір.
— Не перебивай, коли хтось говорить.
— Не смикай того, з ким розмовляєш.
— Слухай більше, говори менше.
— Пообіцяв щось зробити — зроби.
7. Читання з дошки.
— Народна мудрість говорить:
1. Добре слово краще за цукор і мед.
2. Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.
3. Не роби іншому того, що тобі не любе.
8. Бесіда.
— Діти, як ви гадаєте, чи дружні в нашому класі хлопчики й дівчатка?
— Як повинні поводитися хлопчики, щоб дівчатка з ними дружили?
— А що ж вимагається від дівчаток, щоб хлопчики дружили з ними?
9. Читання оповідання Є. Пермяка.
Надійна людина
На першій парті в першому класі сидів син видатного пілота-випробувача, Андрійко Рудаков. Андрійко був сильним і сміливим хлопчиком. Він завжди захищав тих, хто слабкий, і за це всі в класі любили його. Поруч з Андрійком сиділа маленька худенька дівчинка Ася. Те, що вона була маленька і слабенька, ще можна було якось пробачити, але те, що Ася була боязка — з цим Андрійко примиритися не міг. Асю можна було налякати, страшно вирячивши на неї очі. Вона
боялась кожної зустрічної собаки, тікала від гусей. Навіть мурашки і ті її страшили. Дуже було неприємно Андрійкові сидіти за однією партою з такою боязкою, і він як тільки не намагався
позбутися Асі. А її не пересаджували. Якось Андрійко приніс в скляній банці великого павука. Ася пополотніла і одразу ж перебігла за іншу парту. З цього все почалося...Два дні Ася сиділа сама, а вчителька Ганна Сергіївна наче і не помічала того, а на третій день вона попросила Андрійка залишитися після уроків. Андрійко відразу здогадався, в чому справа, і коли всі пішли з класу, він, почуваючи себе винним, лагідним голосом проказав вчительці:
— Адже я недарма приніс павука, я хотів привчити Асю нічого не боятися. А вона знову злякалась.
— Що ж, я вірю тобі, — сказала Ганна Сергіївна.
— Хто як уміє, той так і допомагає зростати своїм товаришам. А я тебе покликала, щоб розповісти одну маленьку бувальщину. Вона запросила Андрійка сісти на своє місце за партою, а сама сіла за Асину.
— Багато років тому в цьому класі сиділи хлопчик і дівчинка. Сиділи так, як зараз ми сидимо. Хлопчика звали Володею, а дівчинку — Ганнусею. Ганнуся була хворою дівчинкою, а Володя міцним і здоровим хлопчиком. Ганнуся часто хворіла, і Володі доводилося допомагати їй вчити уроки. Якось Ганнуся цвяхом поранила ногу. Та так поранила, що не могла ходити до школи: ні
черевика надіти, ні валянка. А йшла вже друга чверть. І ось Володя прийшов до Ганнусі і сказав: «Ганнусю, я тебе возитиму саночками до школи». Ганнуся спочатку зраділа, а потім почала відмовлятись: «Та що ти, Володю! Це ж буде дуже смішно. Над нами реготатиме вся школа!». Та настирливий Володя сказав: «Ну і нехай регочуть!». З того дня Володя щоденно привозив і відвозив Ганнусю на санчатах. Спочатку діти сміялись над ними, а потім й самі почали допомагати. До весни Ганнуся поправилась і вже могла разом з усіма дітьми перейти до наступного класу. На цьому я можу закінчити своє оповідання, якщо тобі не кортить дізнатися,
ким стали Володя і Ганнуся.
— То ж ким? — нетерпляче спитав Андрійко.
— Володя став прекрасним пілотом-випробувачем. Це твій тато, Володимир Петрович Рудаков. А дівчинка Ганнуся зараз твоя вчителька, Ганна Сергіївна. Андрійко опустив очі. Так просидів він за своєю партою довго. Він чітко уявив собі саночки, дівчинку Ганнусю, яка тепер стала його вчителькою, і хлопчика Володю, свого тата, на якого йому так хотілось бути
схожим. Вранці Андрійко стояв біля ґанку будинку, де жила Ася  як завжди з'явилась зі своєю бабусею. Вона боялась ходити до школи одна.
— Доброго ранку! — привітався Андрійко. Потім звернувся до Асі:
— Якщо хочеш, Асю, підемо до школи разом.
Дівчинка з острахом дивилась на Андрійка. Це він, мабуть, спеціально говорить так привітно, від нього можна чекати чого завгодно. Але бабуся заглянула в очі хлопчику і порадила:
— З ним тобі, Асенько, буде зручніше, ніж зі мною. Він від собак і від гусей захистить. Що було робити? І Ася з Андрійком почимчикували до школи. Андрійко йшов впевнено. Він не поспішав, йшов повільно. Ася дріботіла поруч. Ніякі собаки і гуси уже не здавались страшними. Поруч з Андрійком Ася почувалась сміливою та сильною.

10. Бесіда за оповіданням Є. Пермяка «Надійна людина».
— З ким сидів Андрійко?
— Як він хотів позбутися сусідки?
— Чи вдалося це йому?
— Як ви зрозуміли вислів «надійна людина»?
Фізкультхвилинка
Часу гаяти не варто.
Руки кладемо на парти.
Сонце, діти, вже високо,
Всі вдихаємо глибоко.
Руки разом опускаєм
І глибоко видихаєм.
11. Робота з підручником. Читання «мирилок» на с. 41.
— Як ви гадаєте, чи приємно людині, якщо її дражнять, придумують прізвиська?
— Що можна порадити дітям, які полюбляють дражнитися?
III. Формування вмінь та навичок
1. Робота у зошиті з друкованою основою, с 23.
— Які ввічливі слова треба вживати у цих випадках?
— Розфарбуйте малюнок, де говорять «На добраніч».
— Коли ти вживаєш слова: «будь ласка», «вибачте», «дозвольте потурбувати».
— Прочитайте прислів'я. Як ви їх розумієте?
2. Гра «Додай слово».
Зеленіє древній пень,
Коли почує... (добрий день)
Коли згасає сонце у росі,
І зоря лягає лагідно на плечі,
Серед знайомих, рідних голосів
Ми чуємо привітне... (добрий вечір)
Щоб знову зустрітись в годину призначену,
Кажу щиро завжди я всім (до побачення).
Будьте завжди привітними, ввічливими, творіть добро. Поважайте людей, і вони будуть поважати вас. Пам'ятайте завжди, що ви живете серед людей.

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ

Сідайте, будь ласка
«Гур-гур-гур», — весело гуркотів автобус. Сергійко сидів у м'якому кріслі і пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці». «До школи! До школи!» — виспівував мотор. Аж ось і зупинка. Двері розчинилися, й до салону зайшла тітонька.
— Сідайте, будь ласка, — враз підхопився Сергійко.
— Велике тобі спасибі, — сказала тітонька й опустилася на звільнене місце. На сусідній вулиці автобус знов зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці — білий вузлик, у другій — палиця.
— Сідайте, бабуню, — підвелася тітонька.
— Дякую, — сказала бабуся й, полегшено зітхнувши, сіла.
А Сергійкові стало так приємно, ніби це він поступився бабусі місцем.
Тим часом автобус поїхав далі. Сергійко мав уже виходити, як до салону, міцно тримаючись за мамину руку, увійшла зовсім маленька дівчинка.
— Ходи сюди та сідай, моє ластів'ятко, — сказала бабуся. А дівчинка ще й говорити не вміє. Блимає оченятами і мовчки посміхається.
— Спасибі вам, бабусю! — сказала за дівчинку її мама. Сергійкові здалося, що це і йому подякували. Вийшов він із автобуса. Помахав усім пасажирам рукою. А автобус: «Гур-гур-гур! На все добре тобі, Сергійку!
(В. Струтинський)

Пригода в лісі
(казка)
Олег мав багато різних звичок. Однієї лише звички не вистачало хлопчикові — казати — «добрий день», «до побачення», «вибачте», «будь ласка», «дякую». Якось приснилося Олегові, що прийшов він до лісу. Йде, ні на що уваги не звертає. Ледь мурашку не розтоптав. Розгнівався ведмідь, схопив хлопця і з'їв! Прокинувся Олег і вирішив: візьму я собі звичку казати «добрий
день», «до побачення», «вибачте», «будь ласка», «дякую». І мені не заважає, й іншим добре.
Прислів'я
• Шануй сам себе, шануватимуть тебе люди.
• Добро довго пам'ятається, а лихо ще довше.
• Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла й сподівайся.
• В чужому домі будь привітливим, а не примітивним.
Неприємності від чемності
Обіцяв Пилип матусі: Складає купу книг вона.
— Ось за чемність я візьмуся! Пилип набіг на ноги,
До усіх вітатимусь... — Посуньтеся з дороги!
Пилипко виходить з хати. Світ мені не заступайте,
Як же чемність показати? Я ж кажу «драстуйте».
Сторож ніч сторожував, Розгнівалась вожата:
Сторож вранці задрімав. — Старших треба поважати! —
Наш Пилип — гуп! гуп! У ґанок: Пилип вожату — за рукав:
— Агов, дядьку, добрий ранок! — Та я ж вам «драстуйте» гукав.
Дядько не вітається, Хіба вам не приємно,
Він спросоння лається... Що я вітаюсь чемно?
Наздогнав Пилип Фросину, Пилип у класі вдруге:
Смик за косу, за хустину: — Добридень! — каже другу
— Здоровкаюся дівчині я, Той напихає рота
Ти чого неввічлива? — Вітатись неохота.
Не чуть вітання Фросі, Пилип гукнув:
Вона нечемна досі. — Нечема!
Стоїть вожата біля вікна, Чи був Пилинко чемним?
(І. Кульська)

Скажи людині: «Доброго дня!»

Лісовою стежечкою ідуть батько і маленький син. Довкола тиша, тільки чути, як десь далеко вистукує дятел та струмочок лісовий дзюрчить у лісовій гущині. Аж тут син побачив: назустріч їм іде бабуся.
— Тату, куди бабуся іде? — питає син.
— Зустрічати або проводжати, — каже батько і усміхається.
— Ось як ми зустрінемося з бабусею, ти й скажеш: «Доброго дня, бабусю!»
— Навіщо ж казати ці слова? — дивується син. — Ми ж зовсім її не знаємо.
— А ось зустрінемось, скажемо бабусі ці слова, тоді й побачиш навіщо. Ось і бабуся.
— Доброго дня, бабусю, — каже син.
— Доброго дня! — каже батько.
— Доброго вам здоров'я! — відказує бабуся і посміхається. І хлопчик побачив: усе довкола змінилось. Сонце засяяло яскравіше. Верховіттям дерев пробіг маленькій вітерець і листя заграло, затремтіло. У кущах заспівали пташки — раніше їх чути не було. На душі у хлопчика стало легко.
— Чому це воно так? — питається син.
— Бо ми побажали людині Доброго дня.
(В. Сухомлинський)

Немає коментарів:

Дописати коментар