Шкірно-венеричні захворювання та їх про­філактика. Туберкульоз: шляхи зараження, перебіг хворо­би, профілактика. Особиста профілактика під час догляду за інфекційними хворими.

Шкірно-венеричні захворювання та їх про­філактика.

Туберкульоз: шляхи зараження, перебіг хворо­би, профілактика. Особиста профілактика під час догляду за інфекційними хворими.

Мета: дати поняття шкірно-венеричних хвороб і туберкульозу, вказати на їх небезпеку для люд­ства, акцентувати увагу на епідемічному їх роз­повсюдженні, ознайомити з методами профілак­тики шкірно-венеричних хвороб і туберкульозу

65                                                                                                                 

та особистої профілактики при догляді за інфек- ціонними хворими; розвивати почуття терпимості і взаємодопомоги; виховувати в учнів основи здо­рового способу життя.

Обладнання: матеріали періодичної преси, бу­клети по санітарно-освітницькій роботі, малюнки із зображенням проявів цих хвороб.

Хід уроку

I.   Організація класу.

II.           Перевірка домашнього завдання: збираю роз­робки профілактичних заходів, перевіряючи їх.

III.    Актуалізація опорних знань.

Написання тестів:

1.	Дитячі інфекційні хвороби з висипкою:
а)	вітряна віспа;
б)	гельмінтози;
в)	скарлатина;
г)	кашлюк;
д)	дифтерія;
е)	кір;
°)	епідемічний паротит. (Відповідь: а, в,	е).
2,	Поліморфізм висипання характерний	для:
а)	гельмінтозів;
б)	епідемічного паротиту;
в)	кору;
г)	кашлюку;
д)	вітряної віспи;
е)	скарлатини. (Відповідь: д).
3.	Носогубний трикутник не висипає при:
а)	кашлюкові;
б)	кіру;
в)	вітряній віспі;
г)	скарлатині;
д)	дифтерії. (Відповідь: г).
4.	З проявами ангіни проходить:
а)	вітряна віспа;
б)	кір;
в)	скарлатина;
г)	кашлюк;
д)	дифтерія. (Відповідь: в, д).
5.	Хвороба, яка супроводжується важким спас-

тичним кашлем називається:

а)   вітряна віспа;

б)   гельмінтозом;

в)   кашлюк;

г)   епідемічний паротит;

д)  дифтерія. (Відповідь: в).

1.            Ускладнення орхіт і ушкодження внутріш­нього вуха буває при:

а)   кіру;

б)   епідемічному паротитові;

в)   скарлатині;

г)   гельмінтозах;

д)  дифтерії. (Відповідь: б).

2.           Захворювання, які визиваються паразитуван­ням в організмі глистів називають:

а)   дифтерією;

б)   кіром;

в) гельмінтозами;

г) вітряною віспою;

д) епідемічним паротитом. (Відповідь: в).

3.    Гострики визивають хворобу:

а) аскаридоз;

б) дифтерію;

в) епідемічний паротит;

г) ентеробіоз;

д)  кашлюк. (Відповідь: г).

Перевірка і оцінювання.

IV.    Повідомлення теми і мети уроку.

V.    Викладення програмового матеріалу.

Венеричні хвороби передаються, як правило,

статевим шляхом. До цієї групи хвороб відносять сифиліс, гонорею, трихомоніаз, СНІД та інші.

Сифиліс — хронічна інфекційна хвороба, при якій уражуються всі органи і тка— нини організму людини. Збудник— бліда тріпонема(спірохета). Відкрита в 1905 році. Без організму людини швид­ко гине при висушуванні, нагріванні до 60 °С, від дез. розчинів і мила. В консервованій крові збері­гається до 3—5 днів.

Джерело інфекції: хвора людина.

Шляхи зараження:

1.   статевий;

2.    при поцілунках;

3.                  при годуванні дитини молоком хво­рою жінкою;

4.    через медичні інструменти;

5.    через кров донора;

6.    побутовим шляхом.

Інкубаційний період: 3—4 неділі. В цей час про­ходить імунологічна перебудова організмую.

В розвитку хвороби характерна зміна періодів: активні прояви змінюються скритими (латент­ними). Активні: первинний, вторинний і третин­ний періоди. Є ще сифиліс нервової системи і вну­трішніх органів.

Первинний характеризується:

•     твердим шанкром (первинним склерозом) — у місці проникнення спірохети в орга-

•     ганізм людини утворюється ерозія правильної округлої чи овальної форми, блюдцеподібна, з різкими кордонами, величиною нігтя мі­зинця. Колір — м’ясо — червоний чи спорче- ного сала, виділяє серозну рідину — шанкр блищить. При цьому відсутні якісь більові відчуття;

•     регіональний склераденіт чи супутній бубон — через 7—10 днів після виник-нення твердого шанкра-збільшення ближніх лімфовузлів до розміру квасолі чи лісового горіха, вони твер­ді, еластичні, не спаяні між собою і тканина­ми, безбільові, шкіра над ними не змінена.

Лімфангіт — запалення лімфатичних судин у ви­гляді твердих безбільових шнурів.

Прояви первинного періоду через певний

66                                                                                                                 

проміжок часу зникають, первинний активний переходить в скритий.

Вторинний:

•     свіжий сифиліс-висипи в перший раз;

•     рецидивний-повторні висипи після скритого;

•     скритий-в проміжках між висипаннями.

Вторинні сифиліди розкидані всюди, округлі,

з різкими границями, не зливають— ся, розово- червоні з синюшним відтінком; зникають без лі­кування, переходячи в скритиий, не залишаючи сліда, без суб’єктивних ознак.

Розеола чи п’ятниста сифиліда — неяскраві роз- ово-червоні судини; плями зникають при надав­люванні; мають круглі контури, не підвищуються над рівнем шкіри, зникають безслідно.

Сифилічні вузли чи папульозний сифиліс — різ­них розмірів, різкі границі, напівшаровидної фор­ми, правильних контурів. При терті — ерозивні, виділяють багато блідих тріпонем.

Пустульозний сифиліс — твердий безбільовий інфільтрат.

Вторинні сифиліди слизових оболонок — біло­го кольору з різкими границями почервоніння, безбільові.

Сифилічна лисина чи алопеція — мілковогни- щева, дифузна чи змішана. Через декілька міся­ців коси повністю відростають.

Лейкодерма чи пігментні сифиліди — через

5—      6 місяців від моменту ураження утворюються депігментовані плями, обведені жовтувато-ко­ричневим, круглі чи овальні, у вигляді кружева чи сітки.

Через виділення блідої тріпонеми із пошкодже­них сифилід вторинний період дуже небезпечний.

Третинний період наступає у погано пролікова­ному чи зовсім нелікованому сифилісі. Його роз­витку допомагають травми, хронічні захворюван­ня, алкоголізм. З’являється через 3—4 роки.

Висипи:

пагорбкові сифиліди — на невеликому участку шкіри, асиметрично. Пагорбок напівшаровидний чи плоский, мідно-червоний з синюшним відтін­ком, величиною з вишневу кісточку, твердий, без чітких границь. Суб’єктивних порушень немає.

гумозні сифиліди — під шкірою утворюється без­більовий вузол, не спаяний зі шкірою і тканинами, величиною з горіх. Потім він збільшується, стає не­рухомий, шкіра синюшно-червона, більова, в цен­трі вузол м’якне і утворюється невеликий отвір, із якого виділяється в’язка студениста рідина.

В третинному періоді можливе западання носа, пошкодження внутрішніх органів і нервової системи.

Займатися самолікуванням сифилісу не мож­на. При перших підозрах (перших проявах після сумнівного статевого акту) потрібно звернутися в лікарню. Сифиліс лікують по схемі препаратами ртуті, антибіотики тут безсилі.

Гонорея — інфекційне захворювання, при якому уражуються сечостатеві органи.

Джерело інфекції: хвора людина.

Шлях передачі:

•     статевий;

•     через предмети особистої гігієни — у дівчаток.

Збудник: гонококк, відкритий в 1879 році.

Гонорея пошкоджує суглоби, серце, можливий

гонококковий сепсис, гнійний кон’юнктивіт — у новонароджених від хворої матері.

Гонорея чоловіків — свербіж і печія в облас­ті уретри, різь при сечовипусканні, виділяється жовтувато-зелений гній, навколо-почервоніння і набряк.

Гонорея жінок — із слабкими суб’єктивними відчуттями.

Гонорею лікують великими дозами антибіоти­ків, але їх повинен призначити лікар; самоліку­вання небезпечне-можна не долікуватися і тоді хвороба перейде в хронічну.

Трихомоніаз — інфекційне захворювання сечо­статевих органів.

Збудник: промежинна трихомонада.

Джерело інфекції: хвора людина.

Шлях передачі:

1.   статевий;

2.    побутовий.

Симптоми: виділення гною часто пінистого ха­рактеру, гіперемія і легка кро— воточивість сли­зових оболонок, біль при сечовипусканні, свербіж і печія. У чоловіків захворювання протікає по типу хронічних гонорейних процесів, із світліши­ми пінистими виділеннями.

Туберкульоз — це загальне інфекційне захворю­вання, яке визивається мікобак— теріями тубер­кульозу. Це соціальна хвороба, так як являється хворобою брудних, вогких, темних приміщень. Збудник боїться тепла і світла.

Збудник: тоненька паличка довжиною 3—5 мі­крон і шириною 0,5 мікрон.

Джерело інфекції: хвора людина чи велика ро­гата худоба.

Шляхи зараження:

•     повітряно-краплинний;

•     аліментарний (через кров);

•     контактний;

•     серединно-черевний-від матері дитині.

Вхідні ворота:

•     шкіра;

•     слизові оболонки;

•     легеневий епітелій;

•     кон’юнктива очей;

•     слизова оболонка сечостатевих органів.

Симптоми:

1.    гарячка — підвищення температури тіла;

2.            поти — значні холодні нічні навіть при нор­мальній температурі тіла;

3.    кашель — легкий, незначний і постійний;

4.              харкотиння — слизувате, слизувато-гнійне і гнійне;

5.              кровохаркання — незначна домішка крові

і легенева кровотеча;

6.            задишка — в разі поширення туберкульозно­го процесу в обох легенях зумовлена зменшенням дихальної поверхні легень;

7.           біль — в основному відсутня, але коли вже є, то це втягнута плевра чи болять м’язи при дихан­ні (легенева тканина не має нервових закінчень, тому вона не болить).

Туберкульоз відрізняється різним перебігом — від легких форм, коли хворий залишається прак­тично здоровим і навіть не підозрює про наявність в нього хво— роби до важких (міліарних), коли хворий може загинути протягом кількох місяців.

Профілактика туберкульозу:

1.               соціальна — охорона навколишнього се­редовища;

2.  санітарно-освітницька робота серед населення;

3.            специфічна — БЦЖ вакцинація після нега­тивної проби Манту.

Особиста профілактика при догляді за інфекцій­ними хворими:

1.            специфічна профілактика протитуберкульоз­ними препаратами:

—        первинна — для попередження розвитку захво­рювання у людей, які пра­цюють в туб. диспансерах;

—        вторинна — інфікованим людям, але без про­явів хвороби:

а)   двомісячними курсами весною і восени на протязі 3 років;

б)   одноразово на протязі трьох місяців.

2.    щеплення.

VI.    Систематизація і узагальнення вивченого.

VII.            Домашнє завдання: вивчити матеріал чо­тирьох уроків і підготувати— ся до тренінгово- го уроку.