понеділок, 25 березня 2013 р.

Віршик про сороконіжку

Віршик про сороконіжку


Сороконіжка жила за містом,
У дальнім лісі, в хатинці з листя.
Вставала рано, до сходу сонця,
І на роботу йшла босоніж.
Але ходити по травах росних 
Не дуже зручно, коли ти босий:
 Так можна нежить За мить схопить!
То що ж робити?
Взуття купить!
І от у Київ прийшла вона.
До магазину зайшла, сумна,
Та й каже гірко:
Нема життя!
Скоріше дайте мені взуття!
За мить продавець,
До візитів звиклий,
Сороконіжці дав черевики, 
Чоботи гарні — ходити в негоду, 
Туфлі чудові — на всяку погоду, 
Капці — для дому,
Кеди — для спорту,
Ще й ковзани,
Як кататись охота,
Валянки теплі — для злої зими, 
Глибокі калоші — носить во­сени...
Усе придбала сороконіжка, 
Відразу взула на кожну ніжку, 
Розвеселилась — чи не до сліз! — 
І почвалала додому в ліс...
Але бідасі не стало краще,
Бо неуважна була,
Нещасна: усе на світі 
Могла поплутати 
І геть не знала, коли що взути... 
Ходити в гості у туфлях треба, 
Сороконіжка крокує в кедах!
У лузі літнім гаса вона 
Чомусь не в кедах, а в ковзанах! 
А замість капців сороконіжка 
Важкі калоші кладе під ліжко!..
Отак ходила вона, страждала,
Та якось вранці собі сказала:
Хай буде людям оте взуття! 
Сороконіжкам — це не життя!
І з тої днини, напевне, й досі 
Сороконіжки гуляють босі...

Немає коментарів:

Дописати коментар