середа, 5 грудня 2012 р.

Музи що надихали Т.Г. Шевченка

Музи що надихали Т.Г. Шевченка

1-й ведучий. Так хто ж вони – музи, які надихали поета, дарували йому радість і навіювали смуток, які кохали його і не були коханими ним?
2-й ведучий.
... Ваш добрий ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.
Такими рядками закінчується посвята до поеми «Тризна», яку Шевченко писав в Яготині... перед посвятою після заголовку написано «На пам’ять 9 ноября 1843 года Княжне Варваре Николаевне Репниной».
1-й ведучий. Місто Яготин Полтавської губернії, де був Шевченко літом 1843 року. Мешкав у сімействі Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського – князя, генерала, старшого брата декабриста Волконського. Донька князя, 35-річна Варвара була захоплена талантом і поезією Шевченка і покохала його на все життя. Оскільки любов не була взаємною, то княжна вирішила, що їй Богом дано стати ангелом-охоронцем поета.
Читець.
У княжім домі панночка бліда
Жар серця в вірші вилива.
Листок долоньки свічку затуляє.
Про що вона? Чого їй так болить?
Далеко хтось, «хто під ружжом гуляє».
Їй, панночці, та суджений панич,
Зітхання соловейка у альтанці.
У княжім домі, в домі Рєпніних,
Невже нікого вартого в обранці?
Нащо тобі за стіни кам’яні,
По вікнам тюрем лячно заглядати?
До Бога правди криком день при дні
Молилася. При свічці. При сльозі.
При сонці місяця, при серці світла...
2-й ведучий. Поет із великою повагою поставився до почуттів Варвари, але не міг примусити серце покохати її. Потім між ними зав’язалася тепла дружба. Варвара Рєпніна була дивовижною людиною з цікавою біографією. Народилася в 1808 році. Дитинство пройшло в Західній Європі, де батько служив посланцем, а в 1814 році – був віцекоролем Саксонії. Розумна, освічена, талановита письменниця, знає декілька мов. Вона починає боротися з тим негативним, що оточувало письменника.
1-й ведучий. Княжна починає набридати поетові своїми повчаннями. Шевченко, який ненавидів рабство, протестував проти установок Варвари Миколаївни. Якось, дізнавшись, що Шевченко випив більше ніж треба, княжна виголосила йому догану, написану у формі високопарної алегорії. Шевченко не звернув уваги і вів себе ніби нічого не трапилося, сказавши: «Тихий ангел пролетів». Рєпніна запитала: «Ви вмієте розмовляти з ангелами, так розкажіть про що вони говорять». На що Шевченко взяв папір і написав «На память 9 ноября».
2-й ведучий. Усе це не завадило їхній дружбі. І завдяки зверненню Рєпніних міністр освіти на початку 1847 року назначив Шевченка професором малювання в Київському університеті.
3-й ведучий. Коли Шевченко прибув до Петербурга, мрія про свою сім’ю не залишала його. Іноді він говорив, що йому байдуже на кому оженитись, якби вона була простою дівчиною з рідних країв, і щоб він старий, подобався їй. Він їде в Україну, щоб купити садибу та підшукати наречену.
4-й ведучий. По дорозі заїжджає до Москви, де відвідує сім’ю Максимовичів. Михайло Олексійович Максимович, давній знайомий Т. Шевченка – український учений, природознавець, історик, фольклорист, мовознавець, був першим ректором Київського університету. На честь Т. Шевченка влаштований обід. Про дружину Максимовича Шевченко пише так: «Какое милое прекрасное создание. Но что в ней очаровательнее всего – это чистый непосредственный тип моей землячки. Она проиграла на фортепиано несколько наших песен. Так чисто, безманерно, как не одна великая артистка играть не умеет. И где он, старый антикварий, выкопал такое чистое и свежее добро? И грустно и завидно...».
3-й ведучий. Максимовичу на той час було 50 років, скільки років було його дружині не відомо, але якщо поглянути на портрет написаний у 1859 році, то близько 20 років. Тарас Шевченко і Марія Максимович листувалися. Якщо придивитись до портрета Марії Максимович, написаному Шевченком у 1859 році, то можна зробити висновок, що раніше він нікого з жінок не писав із таким натхненням. Усе свідчить про те, що Шевченко був закоханий і обожнював свою модель.
1-й ведучий. У дачному селищі Стрельна неподалік Петербурга в червні 1860 р. на дачі Надії Забіли, української поміщиці, Шевченко знайомиться зі служницею, колишньою кріпосною, 20-річною Ликерією Полусмак. Граціозна, кучерява голівка, зовнішньо схожа на Марію Максимович – вона покорила душу поета, пробудила знову, вже в котрий раз, надію знайти милу серцю жінку. Поет присвятив їй вірш, так і названий «Ликері».
Читець.
Моя ти любо! Мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа
Раби, невільники недужі!
Заснули, мов свиня в калюжі,
В святій неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби його – ми люде!
Моя ти любо! Усміхнись,
І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти
І він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести,
І поховать лихе дебеле
В хатині тихій і веселій.
3-й ведучий. Зачарований Т. Шевченко не чує ні чиїх доводів. Ліниву, неохайну Ликерію, вважає християнською простотою, а жадібність – життєвою мудрістю. Молода, свіжа, трішки грубувата, не дуже красива, зате з гарним русявим волоссям, тонка станом, пишна в плечах, із вишневими устами та гордою ходою – все це причарувало і обмануло поета.
4-й ведучий. Як виявилося вся ця зовнішність прикривала самолюбство, лінь, охоту до подарунків, спесивість та ще й неохайність. Шевченко вважав, що неохайна жінка й цигану не потрібна, але закоханий не бачить темних плям на сонці своєї любові. Легендарний скульптор, цар Кіра Пігмаліон, спочатку створив зі слонової кості Галатею, а потім у неї закохався. Шевченко ж навпаки – спочатку закохався, а потім почав творити з неї жінку своєї мрії.
3-й ведучий. Шевченко й не здогадувався, наскільки вона була цинічною. Ликера хазяйці признавалася, що не кохає жениха, так як він старий, некрасивий та ще й сердитий, а йде за нього заміж, щоб позлити своїх подруг. Нареченій шили плаття, а Шевченко готувався до весілля, до сімейного життя, і раптом – розрив. Одні кажуть, що він застав Ликерію з учителем, інші, що вони посварилися. Так чи інакше – обурений Шевченко затупав ногами і закричав: «Геть звідси від мене, бо я тебе задушу. Все віддай мені, до нитки віддай! І старих подраних черевиків я тобі не подарую».
4-й ведучий. Навіть присвоєне Тарасу Григоровичу 2 вересня 1860 року звання академіка гравірування не розвіяло його туги. Друзі зауважували, що після невдачі з Ликерією Шевченко ставився до жінок недружелюбно. Це ж був його останній шанс створити сім’ю.
Читець.
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати,
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давній колишній та ясний
Присниться сон мені! І ти!
Ні я не буду спочивати,
Бо ти приснишся і в малий,
В райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха...
Запалиш рай мій самотній.
1-й ведучий. Ликера Полусмак пізніше вийшла заміж за перукаря Яковлєва, а в старості оселилася в Каневі, часто ходила на могилу Т. Шевченка.
Читець.
Минули літа молодії,
Холодним вітром от надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись.
Нема, анікогісінько нема!
Сиди ж один, поки надія
Одурить дурня, осміє...
Морозом очі окує,
А думи гордії розвіє,
Як ту стежину по степу!
Сиди ж один собі в кутку.
Не жди весни – святої долі!
Вона не зійде вже ніколи
Садочок твій позеленить,
Твою надію оновить!
І думу вольную на волю
Не прийде випустить...
Сиди
І нічогісінько не жди!
2-й ведучий. У тому, кого і як кохав творець, – один із ключів до його творчості, до пізнання його соціальних, політичних, життєвих ідеалів. І все-таки жаль, що не знайшлася у житті поета жінка, яка б могла йому сказати:
«... журавлику-чорнокрил,
Загублений мій, коханий,
Я навіть в свій день останній
Летіти до тебе стану,
Доки вистачить сил».

Немає коментарів:

Дописати коментар