субота, 29 грудня 2012 р.

Мальовниче село Нересниця


Мальовниче село Нересниця

Мета. Розширити знання учнів про рідне село, його мешканців; розвивати творчі здібності учнів; виховувати шанобливе ставлення до традицій народу.
Хід уроку
1-й учень.
Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,
Щоб жилося по правді, щоб жилося у мирі.
2-й учень.
Для людей відкрита наша хата біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
3-й учень.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.
(Учні співають коломийку «Вітальна»).
Ми щиро вас всіх вітаємо в Нересницькому селі.
Усіх-усіх наших гостей і усіх наших учителів.
Хай щастить вам на роботі кожної хвилини.
Будьте ви завжди здорові, радісні й щасливі.
Привітання.
Ми раді вас вітать у цій світлиці
І дарувати хліб із золота пшениці.
Щоб хліб святий у всіх був на столі,
Щасливі були люди в місті і в селі.
(Хліб-сіль дарують гостям).
Вчитель. Ми коротко згадаємо минуле села, його традиції, народний фольклор.
1-й учень. Ми народилися і живемо в селі Нересниця. Селом протікають дві річки – Тересва і Лужанка. Кругом гори. (Розповідь про місцезнаходження річок).
2-й учень. За переказами село Нересниця дістало свою назву від слова «нерест». Воно розташоване при злитті рік Лужанки і Тересви, саме в тому місці, де відбувається нерест риби.
3-й учень. Село Нересниця виникло, очевидно, в кінці XIV ст., бо вперше в документах воно згадується в 1411 році. (Розповідь легенди).
4-й учень. Характерне розміщення дворів у селі Нересниця має три основні частини – вулиці, кожна зі своєю самостійною нумерацією.
(Розповідь про вулиці).
(Розповідь про інфраструктуру села).
Розповідь про пам’ятки архітектури
Нересницька дерев’яна церква і дзвіниця збудована у XVIII ст.
Учень. За національним складом жителі с. Нересниця – українці, інші національності становлять не більше 0,5–0,7%.
Коломийки про село Нересниця
Ми живемо в Закарпатті,
У гірському краї,
Там, де гори й полонини
Та ліси безкраї.
Ой дана-дана...
Та ліси безкраї. (Двічі)
Учень. Народна пісня чарує своєю поетичною красою. У нашому селі найпоширенішим видом народних пісень є коломийка. Вона розвіює сум, заспокоює.
Учень. Була у нашого народу чудова традиція – вечорниці. Дівчата і хлопці збирались у когось у хаті вечорами глибокої осені й зими. Кожен брав із собою роботу
– пряли, вишивали, мотали пряжу, плели кошики. На вечорницях співали, танцювали й грались. А скільки тут можна було почути розповідей про чаклунів, відьом, русалок, про минуле нашого села!
Вечорниці
(Співають дівчата).
Прийдіть ви, хлопці, на вечорниці,
Як би далеко не було.
Будем співати та й споминати,
Яким було наше село.
(Співають хлопці).
Прийдіть, дівчата, на вечорниці,
Прийде уся наша рідня.
Будем співати та й споминати,
Яким було наше життя.
Учень. На вечорницях не тільки співали, а й танцювали. Тож давайте затанцюємо коломийку.
 Гей ви, хлопці та дівчата,
Не годиться так стояти.
Тож ставаймо всі в рядок
Та гуртом підем в танок.
(Танець парами – коломийка).
Учень. Подивіться на оці гарно вишиті рушники, блузи, сорочки, скатертини – це витвори рук наших мам, бабусь, прабабусь. (Виставка рушників. Звучить музика до пісні «Рідна мати моя»).
– Цей рушним моя мама вишила!
– А цей – моя бабуся!
Учень. Рушник – це наша святиня.
З ним пов’язано багато подій в нашому селі, він використовується в обрядах. (Дівчата виконують танець з рушниками).
Учень. Величезні масиви давали змогу займатися скотарством. Розводили велику рогату худобу, заможні люди мали коней, а також були в господарстві вівці, кози, свійська птиця.
Учень. В селі є могутній ліс. Найбільш поширеними є дуб, осика, береза, липа, вільха, сосна, бук. Багато квітів, які занесені до Червоної книги України. (Розповідь про такі рослини.)
Учень.
Ліс – багатство, слава краю.
Він могутній, він живий.
Він од посух заступає
Лан широкий степовий...
Учень. Чільне місце займали у житті колишніх жителів села різні види ремесла. Зокрема ткацтво, що давало змогу кожній родині мати просте полотно, рушники, рядна, скатертини.
Учень. Наша хата.
Я люблю свою хату,
І подвір’я, й садок,
Де і сонця багато,
І в жару – холодок.
Все для мене тут рідне:
Стіни – білі, як сніг,
І віконце привітне,
І дубовий поріг.
Учень.
Є школа найкраща за всі на землі,
Одна у селі і у мене єдина.
Над нею у вирій летять журавлі,
За ними – дитинства щасливі години.
Вчитель. В нашому селі завжди була і є початкова школа, середня, вечірня. Немало талановитих людей вийшло з нашої школи. (Розповідь про односельців).
Вчитель. Чудова весняна пора року 9 травня – день Великої Перемоги над німецьким фашизмом.
Учень.
Ми землю любимо свою,
Красиву і величну,
Яку в жорстокому бою
Нам зберегли навічно.
Хай пам’ять нас веде
В роки далекі грізні.
(Звучить пісня «День Перемоги»).
Вчитель. У нашому гарному селі є красиве Солоне озеро, або його ще називають урочище «Солоний».
Учень.
Сад
Мені наснився тихий сад,
Роса, спориш по стежинці.
Юшить вода – три дні підряд.
По грядці, мов мережці...
Сховались яблуні в собі,
Порічки, сиззю вкриті,
І віти яблунь голубі,
Неначе перемиті.
Учень. Нині на місцях сади. А навколо на схилах гір дубові та букові ліси і неврахована кількість черешневих дерев. Основними відвідувачами урочища були селяни, які приїжджали з усіх навколишніх сіл з бочками та ропою. (Розповідь про виготовлення солі в селі).
Учень. Давно народ ходив в сорочках вишитих (гуцулках), «уйрошах», постолах, «холошнях», гофрованих спідницях, безрукавках, кашкетах, тулупі.
Учень. Ми щасливо і весело живемо у нашому селі. І де б нас в житті не повела дорога, ми ніколи не забудемо свого села, завжди будемо поспішати до своєї, рідної хати, до своїх батьків, до своєї маленької батьківщини – Нересниця.
Пісня «Смерекова хата».
Учень. Ми всі звертаємось до Бога.
Молитва
Пошли нам, Боже, маленьким дітям,
Щастя, здоров’я на довгії літа.
Щоб виростали розумні й сильні,
Душею чисті і серцем вільні,
Щоб нам світила зіронька-доля,
Щоб ми не знали лиха ніколи.
Пошли нам, Боже, маленьким дітям
Щастя, здоров’я на довгії літа.
Учень.
Як скоро роки пролітають,
У скронях біла сивина.
Та завжди лину я з думками
До свого рідного села.
Учень.
Воно мене чекає, кличе,
Як мати жде дітей своїх.
Село моє, для мене ти єдине...
І ти завжди в душі моїй.
(Звучить пісня «Виростеш ти, сину!»).
Вчитель. Ось і закінчилася наша подорож у минуле нашого села. Я сподіваюся, що ніхто з нас ніколи не забуде своєї рідної домівки, історію свого села, традиції, і хоч своїх рідних, домівки. Дорослішають діти, сивіють матері, але ніколи не старітиме наша квітуча земля. Її майбутнє – у ваших руках.
Учень.
Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.

Немає коментарів:

Дописати коментар