пʼятниця, 9 листопада 2012 р.

ЛЕКЦІЯ «ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА В ШКОЛІ»


ЛЕКЦІЯ «ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА В ШКОЛІ»


Перш за все, розтлумачимо термін «гіперактивний». У перекладі з латини «активний» означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» свідчить про перевищення норми. Гіперактивність у дітей виявляється у дітей невластивими для нормального, відповідного віку, розвитку дитини, неуважністю, імпульсивністю, постійними відволіканнями від об'єкта уваги. За даними психолого-педагогічної літератури, для ха­рактеристики таких дітей використовують терміни: рухливі імпульсивні, живчики, вічні двигуни тощо.

Деякі автори використовують і такі словосполучення, як моторний тип розвитку, діти з підвищеною активністю. За даними спеціалістів, майже половина дітей страждає на так звану гіперактивність. Не лише у нашій країні, а й по всьому світу кількість таких дітей постійно збіль­шується. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі спіткають не лише ЇЇ, а і її оточенню батьків, однокласників, учителів ... Такій дитині необхідна своєчасна допомога, інакше в подальшому може сформуватися асоціальна і навіть психопатична особистість: відомо. Що серед малолітніх право­порушників значний відсоток становлять гіперактивні діти.

Що ж таке гіперактивність по суті, і як ми, дорослі, повинні скори­гувати свою поведінку, щоб допомогти процесу соціалізації гіперактивних людей? Під гіперактивністю розуміють надзвичайно неспокійну фізичну і розумову активність у дітей. Лікарі вважають, що гіперактивність є на­слідком досить незначного ураження мозку, яке не можна визначити за допомогою діагностичних тестів. Говорячи мовою науки, ми маємо справу з мінімальною дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у ди­тини вже в ранньому дитинстві. В подальшому її емоційна нестійкість і агресивність часто призводять до конфліктів у сім'ї та школі.
Найяскравіші прояви гіперактивності можна спостерігати у дітей стар­шого дошкільного і молодшого шкільного віку. В цей період відбувається перехід до провідної - навчальної діяльності, і через це збільшується інтелектуальне навантаження: від дітей вимагають вміння концентру­вати увагу на тривалішому, ніж раніше, проміжку часу; доводити почату справу до кінця; прагнути до певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність переконливо заявляє про себе. Батьки раптом виявляють чисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості своєї дитини, і, занепокоєні цим, шукають контактів із психологом.
Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними сим­птомами гіперактивних дітей.
·  Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, корчиться, вихиляється.
· Не може спокійно всидіти на місці, коли цього від нього вима­гають. 
· З легкістю відволікається на сторонні стимули.
· Не може дочекатися своєї черги під час ігор, свят, занять та в різних. інших аналогічних ситуаціях в колективі.
· На запитання зазвичай відповідає, не замислюючись, не дослухавши їх до кінця.
· Під час виконання запропонованих завдань має ускладнення (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).
· Докладає великих зусиль, щоб зберегти увагу під час виконання завдань або ігор.
· Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.
· Не може гратися тихо, спокійно.
· Балакучий.
· Часто заважає іншим, чіпляється до оточуючих, наприклад, втручається в ігри інших дітей.
· Часто складається враження, що дитина не слухає адресованих до неї звернень.
· Часто губить речі, що є необхідними в школі, вдома, на вулиці.
· Іноді здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає.
Всі ці ознаки можна згрупувати за такими напрямками:
· надмірна рухлива активність;
· імпульсивність;
· відволікання - неуважність.
Діагноз вважається правомірним, якщо мають місце, принаймні, 8 із наведених вище симптомів. Так, маючи досить непогані інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відзначаються недостатністю мовленнєвого розвитку і тонкої моторики, зниженим інтересом до набуття інтелектуальних навичок, малювання, мають деякі інші відхилення середніх ВІКОВИХ характеристик, що призводить до відсутності у них інтересу до систематичних і таких, що потребують уваги занять, а отже і до навчальної діяльності. 
За даними психологів, гіперактивність серед дітей віком від 7 до 11 років у середньому становить 16,5 %, серед хлопчиків – 22%, серед дівчаток ­близько 10 %. Чому гіперактивних хлопчиків значно більше, ніж дів­чаток?
Причини можуть бути такі: більша вразливість мозку плодів чоловічої статі відносно різних видів патології вагітності й пологів, унаслідок яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль відіграють функ­ціональні та генетичні фактори. Крім того, вважають, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компен­сації порушень тих або інших вищих психологічних функцій. Можливо на дівчаток більше тиснуть норми соціальної поведінки, що з дитинства вселяють в них слухняність. Щоб «розрядитися», дівчинка може просто поплакати, тоді як хлопчик в аналогічній ситуації, скоріш за все, буде «бі­гати по стелі». Проблеми дітей, які мають порушення поведінки, пов'язані з ними труднощі у навчанні у наш час є особливо актуальними. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі й галасливі, - такі діти приковують до себе увагу вчителя, якому необхідно стежити, щоб вони спокійно сиділи, виконували завдання, не заважали однокласникам. Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко втримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більш, виконати його до кінця. Вчителя вони «не чують», все гублять, все забувають. Вони є «незручними» для вчи­телів завдяки своїй надмірній активності й імпульсивності. Та оскільки сучасна школа являє собою систему норм, правил, вимог, що регламен­тують життя дитини, то можна говорити про існуючу систему навчання, як про непристосовану до роботи з гіперактивними дітьми.
Саме тому останні роки проблеми ефективності навчання гіперак­тивних дітей стає все більш актуальною і такою, що її обговорюють пе­дагоги і шкільні психологи. Ще кілька років тому у початкових класах гіперактивних дітей було 1-2 на клас, а зараз до цієї групи потрапляють вже близько 20-30 % учнів. І цей відсоток постійно збільшується. При всіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальної функції гіперактивної дитини не порушені, і такі діти здатні успішно засвоювати програмний матеріал загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкіль­ного середовища до можливості дитини. Однак сама система навчання особливо на перших етапах перебування гіперактивних дітей у школі: є для них психотравмуючою і такою, що призводить до виникнення у цих дітей дезадаптивних станів.

Так, гіперактивні діти - молодші школярі - мають підвищену по­требу у русі, що суперечить вимогам шкільного життя, оскільки шкільні правила не дозволяють їм вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А висидіти за партою 4-6 уроків по 45 хвилин поспіль для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин від початку уроку гіперактивна дитина не в змозі висидіти за партою спокійно. Цьому сприяє брак рухливості на уроці, відсутність зміни форми діяльності на уроці і впродовж  дня.

Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю в поведінці дитини і нормативністю стосунків на уроці, що відображається в невід­повідності поведінки дитини до встановленої схеми: запитання вчителя - відповідь учня: Гіперактивна дитина, зазвичай, не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати. Вона найчастіше починає відповідати, не до­слухавши запитання і часто вигукує з місця.

Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є при­чиною збільшення кількості, помилок В усних відповідях та під час вико­нання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. А фіксована (cтaндapтна) система оцінювання знань, умінь і навичок, що прийнята в сучасній школі, виконує не скільки функцію регулювання, скільки санкціонування для дитини, оскільки збільшення у зв'язку із стомленням кількості помилок призводить до збільшення кількості зауважень і нега­тивних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінювання своєї роботи.

Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі ніж .в однолітків, і не відповідають її інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно з помилками від неуважності. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Спеціалісти вважають, що справа тут не лише у порушенні уважності. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають як результат недостатнього розвитку координації рухів, здорового сприйняття, мов­леннєвого розвитку. Система подання навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все, педагогічний монолог, який потребує від ди­тини уважного прослуховування і виконавчої поведінки, тоді як гіперак­тивним дітям потрібні, перш за все, візуальні й тактильні опори під час здобування інформації, Таким чином, можна говорити про невідповідність способів подання навчального матеріалу до багатоканального його сприйняття гіперактивною дитиною.

І ще одна особливість шкільного середовища, що не дозволяє гі­перактивним дітям почуватися комфортно, - це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей він є необхідним, оскільки до­зволяє організувати ігри для зняття статичної напруги, обігрувати агре­сивність, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі такий простір не визначений то гіперактивні діти вибудовують його не завжди там, де це вважається припустимим, і, отже, знову не відповідають вимогам, що їх висуває шкільне життя.
Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лі­карів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педаго­гічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію.
Початкове визначення лікарем-невропатологом або лікарем­-психіатром діагнозу і медикаментозної терапії доповнюється психоло­гічною і педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні ба­гатьох негативних проявів даного синдрому.
Збагатити та урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної ди­тини, допомогти ЇЙ опанувати елементарні дії самоконтролю і тим самим пом'якшити прояви підвищеної рухливої активності - означає змінити її взаємини з близькою дорослою людиною, і, перш за все, з мамою. Цьому будуть сприяти будь-які дії, будь-яка ситуація, подія, що спрямовані на
поглиблення контактів, їх емоційне значення.     . ,
Під час виховання гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайностей:
· з одного боку, проявів надмірної жалості й вседозволеності;
·  з іншого - висування надмірних вимог, які дитина неспроможна ви­конати, у поєднанні з надмірною пунктуальністю, жорстокістю і санкціями (покараннями).
Часта зміна вказівок і коливання настрою батьків більш негативно впливають на таких дітей, ніж на інших. Супутні порушення у поведінці піддаються корекції, але процес покращення стану дитини потребує за­звичай тривалішого часу і наступає не одразу. Звичайно, зазначаючи про важливість емоційно насиченої взаємодії дитини з близької дорослою лю­диною і розглядаючи атмосферу в сім'ї як умову закріплення, а подекуди навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини, ми не виключаємо, що свій негативний внесок у формування гіперактивності можуть привнести також хвороба, травма або їх наслідки.
Останнім часом деякі вчені пов'язують гіперактивну поведінку з наявністю у дітей так званих мінімальних мозкових дисфукцій тобто вродженого нерівномірного розвитку окремих функцій мозку, що спри­чинені патологією вагітності, ускладненням під час пологів, вживанням алкоголю, палінням батьків тощо. Однак, у наш час прояви гіперактив­ності у дітей є досить розповсюдженими і не завжди, як стверджують фізіологи, пов'язані з патологією. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей через незадовільне виховання і умови життя є лише фоном, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування у дітей на несприятливі умови.
Які рекомендації надають психологи батькам гіперактивної дитини, тим самим допомагаючи їм у вихованні?
Перша група рекомендацій стосується зовнішніх проявів у поведінці близьких дитині дорослих людей .
·  Намагайтеся, по можливості, стримувати свої бурхливі афекти, особ­ливо якщо Ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емо­ційно підтримуйте дитину у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте у собі ін­терес до того, щоб якомога глибше пізнати і зрозуміти дитину.
·  Уникайте категоричних слів і висловлювань, жорстких оцінок, до­корів, погроз, які можуть призвести до створення напруги і викли­кати конфлікт у сім'ї. намагайтеся якомога рідше говорити НІ, НЕ­МОЖНА, ПРИПИНИ - краще спробуйте переключити увагу дитини, а якщо вийде, зробіть це легко, з гумором.
. • Стежте за своїм мовленням, намагайтеся говорити спокійним голосом.
Гнів та обурення погано контролюються. Висловлюючи невдоволення, не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте її.
Друга група рекомендацій стосується організації середовища і умов праці дитини в сім'ї.
• Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення. В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і поблизу дитини не має бути предметів, які відволікають увагу. Гіперактивна дитина сама неспроможна зробити так, щоб ніщо стороннє її не відволікало.
· Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом із нею укладіть розпорядок дня і виявляйте гнучкість та наполегливість щодо його виконання.
· Визначте для дитини коло обов'язків, а їх виконання тримайте під постійним спостереженням і контролем, і ще не занадто жорстоким. Частіше відзначайте та заохочуйте зусилля дитини, навіть якщо ре­зультати далекі від досконалості.
Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з одним із батьків або іншою близькою дорослою людиною, на розвиток здатності як дорослої людини, так і дитини відчувати один одного, збли­зитися емоційно. Тут незамінною є найважливіша для дітей діяльність ­гра, оскільки вона є близькою і зрозумілою для дитини. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини надасть обом учас­никам велике задоволення.
Не опускайте рук! Любіть Вашу норовисту дитину, допомагайте їй стати успішною, здолати шкільні труднощі.
Коли стає зовсім важко, пригадайте, що до підліткового віку, а у де­яких дітей - і раніше, гіперактивність зникає.
За спостереженням більшості лікарів і психологів, загальна рухлива активність із віком зменшується, а виявлені невротичні зміни поступово нівелюються. У мозку дитини з'являються зв'язки, яких не було, або вони були порушені. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій і комплексів неповноцінності. Отже, якщо у Вас гіперактивна дитина, допоможіть їй, все - у Ваших руках. 

Немає коментарів:

Дописати коментар