четвер, 11 грудня 2014 р.

Визначні події в історії 12 грудня

1901 – перший сеанс радіозв’язку через Атлантичний океан
Так затишно всістися в кріслі і балакати з друзями по скайпу, вглядаючись в їхні обличчя на екрані. Сьогодні це вже буденність, а на початку ХХ століття це було фантастикою. Тоді радіосигнал тільки вчився долати відстані, моря та океани. І першим, хто «переправив» сигнал через океан, був італієць Гульєльмо Марконі. Питання про те, хто винайшов радіо – Олександр Попов чи Гульєльмо Марконі – досі лишається відкритим. В усякому разі Марконі поставив ряд експериментів щодо передачі сигналу на відстань без допомоги дротів – досяг успіху. Однак в його рідній Італії пошуки вченого нікого не цікавили, тож винахідник, якому втрачати було нічого, переїхав до Британії, де сконструював пристрій, здатний передавати сигнал на 16 кілометрів. Британія швидко оцінила пошуки вченого. Невдовзі Марконі встановив радіозв’язок через протоку Ла-Манш. Зрозуміло, що першими, хто зацікавився його винаходом, були моряки, яким кров з носа необхідним був постійний зв’язок із берегом. 1901 року Марконі обладнав своїм радіопристроєм два американські кораблі, що вели трансляцію з яхтових перегонів на кубок Америки. Ця трансляція, та ще й проведена доленосного 1901 року, в перший рік нового ХХ століття, несподівано прославила Марконі на весь світ. І тоді він задумав вступити у змагання із силами природи – перетнути океан радіосигналом. Скептики старанно відмовляли його, доводили, що сигнал неспроможний перетнути Атлантичний океан через кривизну земної поверхні. На щастя, Марконі їх не послухав, і 12 грудня 1901 року, перебуваючи в канадському місті Сент-Джон, прийняв сигнал, посланий з Англії. Цей сигнал, що складався з однієї лише літери «с», переданої азбукою Морзе, означає «с-тарт» нової доби, коли радіохвилі омили собою всю планету, і всі континенти нашого великого світу стали несподівано близькими між собою. Як уже зазначалося, особливо раділи новому винаходу матроси – на флоті навіть виникла традиція називати радистів «марконі».

1913 – у Флоренції знайдено картину «Джоконда», викрадену з Лувра
Ім’я флорентійського багатія Франческо Джоконди зосталося в історії завдяки його дружині, яка стала натурницею видатного художника Леонардо да Вінчі. Її портрет, відомий під назвою «Мона Ліза» – одна із загадок мистецького світу. Таємничу посмішку Мони Лізи порівнювали із посмішкою сфінкса. Портрет, якому вже більше п’ятиста років, виконаний таким чином, що коли дивишся на Джоконду з різних боків – вираз її обличчя змінюється. Яким чином було досягнуто цього ефекту – то вже секрет художника, і навряд чи ми колись його розгадаємо. Тож можна собі уявити, який рейвах зчинився, коли 1911 року цей безцінний шедевр раптово зник з паризького музею Лувру. Два роки всі збивалися з ніг, шукаючи сліди викраденої картини. Аж раптом «Мону Лізу» знайшли в Італії, в готельній кімнаті, де проживав Вінченцо Перуджа, офіціант за професією. Слідство виявило, що Перуджа був колишнім співробітником Лувра. Все збігалося – картина зникла незадовго до того, як він звільнився з роботи. Саме Перуджа організував пограбування століття – його поплічники вдягнулися в роздобуту ним уніформу працівників музею і винесли картину. Однак ватажок грабіжників тривалий час не знав, кому продати цей безцінний шедевр, за що й поплатився. Втім, до викрадача поставилися гуманно – він відсидів у в’язниці трохи більше року. А «Мона Ліза» повернулася до Лувру і тепер зберігається під куленепробивним склом.

1928 – народився Леонід Биков, український кіноактор та режисер
Цього артиста знали в обличчя мільйони українських глядачів. Леонід Биков створив на екрані образ хвацького українського хлопця, завжди бадьорого, веселого, трохи дивакуватого, але при цьому відважного і мужнього. Образ героя зовсім негеройської зовнішності та поведінки. Леонід з дитинства мріяв стати героєм. І, як більшість хлопчаків його покоління, прагнув бути саме льотчиком. Та в льотне училище його не прийняли через низький зріст. Тоді Биков вирішив вивчитися на актора, хоча про свою дитячу мрію ніколи не забував. 1955 року на екранах з’явився фільм «Максим Перепелиця», де актор зіграв головну роль. Його герой – хитруна, який постійно жартує та розігрує інших, але, потрапивши до армії, стає зразковим солдатом, кмітливим та дисциплінованим. Після цього фільму молодого актора помітили і почали запрошувати на зйомки. Більшість фільмів, у яких знявся Биков, були присвячені темі війни. Ця тема настільки захопила актора, що він вирішив поставити власний фільм. Уже був готовий сценарій, однак фільм довго не давали знімати, вважаючи його «недостатньо героїчним». Лише 1972 року на екрани вийшов фільм, який майже одразу став класикою – «В бій ідуть лише “старики”». Нарешті збулася мрія дитинства – Биков став льотчиком! Щоправда, лише на екрані. Тим не менш його герой – капітан військової ескадрильї Титаренко на прізвисько «Маестро» – глибоко запав у серця глядачів. Так, це був тріумф, незгірший від перемоги у повітряному бою! Пісня з цього фільму, а також фраза «Вчіть матчасть!» пішли в народ. Згодом виходить новий фільм про війну «Ати-бати, йшли солдати…» – і знову на екрані хвацький герой Бикова обдаровує народ черговою крилатою фразою: «Все в порядку, Бобик здох». Давно вже немає актора, але його герої продовжують з екрану обдаровувати глядачів «фірмовою» биковською усмішкою. І те, що актор лишився у народній пам’яті – також перемога. Незгірша від перемоги у повітряному бою.

 12 грудня свої іменини святкують Данило, Денис, Іван, Микола та Ольга
Не забудьте привітати!